Реферат

На тему:

«Гетьман Скоропадський»

План:

1.

2. Коментарі для “Скоропадський та його “українська держава””

Серед партійно-ідеологічних течій на еміграції вражає своєю архаїчністю й дивоглядністю т. зв. “гетьманський рух”. Коли ми чуємо такі вирази як “гетьман”, “гетьманщина”, то нам уявляється завжди історична гетьманщина з усіма її добрими й лихими сторонами, цебто виборний гетьманат. Але ж новітні прихильники цього “руху”, як видно, є монархістами і фанатичними прихильниками “гетьмана” Павла Скоропадського, а тепер “гетьманича” Данила.

Ці недосвідні в політиці люди створили в своїй уяві навіть спадщинну монархію в особі згаданого “гетьманича”. Про інж. Данила Скоропадського, який виріс на чужині і знає Україну стільки саме, що вона його, нічого не можна сказати, але про “гетьманування” на Україні Павла Скоропадського ніколи не буде забагато пригадати новому поколінню, як це “гетьманування” виглядало та скільки шкоди воно заподіяло справі українського визволення.

Отже перш усього даймо слово самим членам “ордену”, щоб вони пояснили, що це була за держава під булавою генерала Скоропадського. Всі вони вперто відстоюють твердження, що за гетьмана ми мали свою державу і лише завдяки нашій впертості не хотіли з ним співпрацювати, а повалюючи гетьманат, повалили теж свою державу.

Цю упрощену інтерпретацію того сумного періоду перші пустили в рух т. зв. Хлібороби-Демократи (бувші великі земельні власники), а відтак розвинув її на сторінках “Діла” в 1922-23 рр., коли ще були свіжі спомини про те “гетьманування”, І. Кривецький. В одному з чисел тої газети він писав: “…Україна… не змогла власними силами (40.000-000) визволитися з неволі і закріпити за собою волю. І не тільки не змогла зробити цього власними силами. Вона не зуміла навіть скористати з могутньої чужої допомоги (підкреслення автора), яку щаслива доля впхала їй була в руки. А коли отся чужа допомога все-ж таки будувала Українську Державу, вони напружили всі свої сили на те, щоби руйнувати її” (підкр. моє. М.Д.). “…Пригадаймо тільки українське повстання проти Української Держави під кінець 1918 р. ..”

Цю історичну неправду поширюють на еміграції вже більше як 30 років поколені гетьманці, фальшуючи дійсність та історичні факти. Щоб не ширилося далі баламуцтво серед нашої суспільносте, а особливо серед молодшого покоління, треба висвітлити, що це була за “могутня чужа допомога” та як вона “будувала”, а Україна “руйнувала” свою незалежність.

Прийшовши на Україну на запрошення Української Центральної Ради, Німці допомогли нам вигнати большевиків, що було безперечно позитивним явищем в початках будування Української Держави у формі Української Народньої Республіки. Але згодом Німці, змовившись з реакційними московськими колами та чужонаціональними поміщиками України, зробили державний переворот, скинули український парлямент - Центральну Раду - й посадили московського генерала з українського шляхетського роду, Павла Скоропадського, з декоративним титулом “Гетьмана всієї України”.

“Отже пан генерал, згідно з попереднім пляном, виробленим відповідними колами, оточивши себе Росіянами царської служби в уряді й поза ним, почав систематично нищити українську державність. Як генерал, головну увагу звернув П. Скоропадський на українське військо, яке частинно Німці вже були роззброїли, так само, як і Київське Вільне Козацтво, а натомість почав творити з московських старшин численні сотні й баталіони, котрі й чути нічого не хотіли про самостійну Україну. Генеральний штаб і всі вищі військові становища позаймали Росіяни, а навіть головнокомандуючим всіма збройними силами України був призначений генерал граф Келлер.

Для кращої характеристики цих “достойників”, котрі “будували” Україну під булавою “найяснішого”, слід пригадати, що після проголошення Скоропадським федерації з Росією (отже офіційна ліквідація української державності!!), Келлер подався до димісії, а в прощальному наказі зазначив, що він “згоден боротися й зложити голову тільки за єдину неділиму Росію, а не за окремі федеративні частини її” (цитую з пам’яти). Отже граф уважав, що гетьманська “Держава” була просто собі російська провінція і він був проти федерації, бо тоді ця провінція ніби відділялася від Росії.

Але й сам Скоропадський, хоч проголосив тільки федерацію з Росією, взяв курс на єдіну неділиму. Під протектом боротьби з большевизмом почалося нищення українського організованого життя й дика пімста чужинців поміщиків над селянським населенням за відібрану в них перед тим землю. По селах розсипалися сформовані з російських старшин та державної варти численні карні експедиції, котрі в нелюдський спосіб катували селян, відбираючи землю та накладаючи контрибуції.

Ці катування довели людність до одчаю. Почали вибухати стихійні селянські повстання проти гетьманської влади, котрі в жорстокий спосіб приборкувала “могутня чужа допомога” (Німці), палючи гарматним вогнем села та розстрілюючи селян.

По містах панував дикий розгул московської офіцерні та білий терор “гетьманської” влади. Багато українських діячів та цілі партії перейшли на нелегальне становище. Сумної слави Лук’янівська в’язниця у Київі була переповнена Українцями. Між іншими заарештовано також Симона Петлюру та багато інших видатних людей того часу. Всюди лунала російська мова, а над усім всевладно панував старий московський канчук. Констатую це як живий свідок тих подій.

Цей сумний період в історії нашої боротьби за незалежність добре висвітлений як у політичній літературі, так і в мемуарах. Тому приведу декілька цитат з наших і чужих джерел.

Учасник тих подій, командир української дивізії Юрко Тютюнник так його характеризує:

“Боротьба при допомозі Німців проти Червоних Росіян привела до влади на Україні білих Росіян, котрі тільки про людське око “тєрпєлі” гетьмана”. І далі:

“Коли український народ, зорганізувавшись, вигнав перший раз большевиків,