І соціалісти-самостійники, одна з правих, тверезо мислячих партій, в своїй книзі «Історія Визвольної Влади» писали:

«В гостру опозицію до гетьмана стали С.С. (Соціалісти-Самостійники), С.Ф. (Соціалісти-Федералісти) і навіть Хлібороби-Демократи, що «вибірали» гетьмана, коли остання партія побачила антиукраїнську політику гетьмана».

Співробітник «гетьмана» М. Могилянський писав про нього:

«Вихованець Пажеського корпусу, Павел Петрович Скоропадський і по народженні, і по вихованні, і по службі належить цілком до придворної російської аристократії, до тієї частини російського дворянства, яка робила кар’єру при дворі. Немає що й казати, що до тієї ролі, яка припала йому за сліпою примхою історії, він у ніякому відношенні не був приготований і вже в кожному разі ніколи не мріяв про відродження з минулого – історичної археології гетьманства».

Ще влучніше характеризує його генерал Черячукін:

“Сам Скоропадський, генерал світи його Величности, любив Росію. Він мало нагадував Українця і на вигляд і по своїй вдачі. Як російський генерал, він болів душею з приводу роз’єднання Росії”.

А ось що писала “Нова Рада” про нашу столицю за тих часів:
“І раптово Київ загубив своє обличчя. Загубив на протязі кількох тижнів, і тепер не розбереш, чи це Київ, чи філія Москви. Москва і Петроград абсолютно заповнили Київ. Не можна й кроку ступити, щоб не зустрінути московця або петербургця. Вони скрізь і всюди на найвигіднішому місні. Вони снуються зранку й до ранку по місті. Прислухуються, приглядаються”.

Україна за Скоропадського, як пише історик української революції П. Христюк, стала “форпостом усеросійської єдінонеділимчеської контрреволюції”.

А Черячукін доповнює: “Гетьман широко відчинив двері гостинності всім тим, хто не сприяв відорванню України від Росії, хто вважав відокремлення України від Росії за акт державної зради”.

На доказ того, що Скоропадський не був жадним самостійником, російський письменник Іван Нажівін подає такий факт:

“Коли московська депутація від “Союзу земельних власників” поставила перед “гетьманом” рубом питання про “сепаратизм”, він відповів: “Да, господа, я конечно, стою за самостійную Україну. Но ету самостійную Україну, коґда придьот врємя, я положу к ногам Его Імпєраторского Велічества”.

Зрештою Скоропадський ніколи не крився зі своїми проросійськими симпатіями й заявив отаманові Донського Війська Краснову:

“Ви розумієте що я, флігель-ад’ютант та генерал світи його величности, не можу бути щирим Українцем і говорити про вільну Україну”.

Соціяльно-економічна політика Скоропадського була просто фатальна. Під булавою “ясновельможного” чужонаціональні пануючі кляси накинулися на робітників і селян та почався дикий визиск і розбій. По містах в усіх підприємствах збільшено робочий день до 10 і навіть до 12 годин, а одночасно зменшено платню. Страйки не припинялися весь час, набираючи іноді великого розмаху. По селах завели режим гірший від кріпацького. Ось напр., що писали селяни села Босівки хо Центрального Комітету Селянської спілки:

“Прийшло до розпорядження уряду про сформування карательних отрядів. Поміщик, змовившися з міліцією навіть другого повіту та з начальником державної варти м-ка Білогородки того ж таки повіту, почав збірати “сход” у селі. Хто йшов, того зараз зачиняли в льох, а хто не міг іти, того виконавці волі панської (люди карательпого отряду) били, скільки їм бажано було і заставляли силою йти та гроші нести. Хто приніс гроші, того відпускали додому, лише проти тих, хто колись за правдою впоминався та на кого поміщик злість мав, били, скільки могло здоровля витримати, по голому тілі нагайками. Знущалися, тішилися стільки, скільки їм бажано було, навіть таких старих били, які не здужали на “сход” іти (їх били біля своїх хат). Били також жінок та знущалися над ними так, що одна жінка збожеволіла. Хто не мав грошей, то забірали з хати подушки, килими, взагалі все, що мало цінність. А щоб люди не могли повтікати зі села, то в селі по всіх шляхах були розставлені постові… Такого знущання ніхто не пам’ятав: самі старші люди не пам’ятають такого лиха. Допіру треба додати, що цей самий поміщик, Яворский, був Поляк, тяжкий ворог українства, бо ще на початку революції почав свою організацію проти українства”. Зайвим буде додавати, що така “соціяльиа справедливість” генерала Скоропадського дуже збільшила большевицьку пропаганду й обезсилила дальнішу боротьбу за незалежність України.

Скоропадський дивився на українську землю як на свій маєток, якого можна продати, віддати або проміняти. Ось що пише про “комерційну кар’єру” генерала Липинський, ідеолог т. зв. трудової монархії, до головного отамана “Січей” під датою 20-29 1930 р.:

“В січні 1929 р. п. Скоропадський, не порадившись зо мною і без мого відома, поїхав до Будапешту, там підписав акт, яким в імени будучої Української Держави вирікся на користь Мадярщини всіх прав Прикарпатської Русі “, зажадав одночасно від мадярського уряду 50 тисяч пенґо місячно в протязі трьох літ, потім згодився на менше, не одержав, розуміється, нічогісінько, крім двох полювань, на які його перед тим, як він документ підписав, запросили і оставивши підписаний ним акт в руках мадярського уряду, вернувся ні з чим до Берліну… Чи не було інших подібних фактів, менш невідомих, про це не знаю, але пізнавши вдачу п. Скоропадського, підозріваю, що такі факти могли бути, а тепер напевно будуть”.

Подібних цитат можна б навести безліч з різних джерел, але