Коментарі для “Скоропадський та його “українська держава””

К. Корреа

Карлос Корреа — це такий бразильський футболіст українського клубу «Динамо», Київ. І що смішно — має рацію бразилець. Усього й треба — дотримуватися правил та адекватно реагувати на знаки. І все.

Іншими словами, треба позбутися правопорушень.

Не особливо сприймаючи свого часу капіталізм, багато хто з нас боявся злочинності. З тезою «життя при капіталізмі супроводжується ростом злочинності» в 91-му погодилися 39% громадян; не думали так — лише 24%. Тепер переконалися: згодні зі згаданою тезою — половина, не згодні — 17%. Можливо. Можливо, так воно і є, і він таки супроводжується…

Але не варто валити із хворої голови. Ми ввійшли в те, що називаємо капіталізмом, із цілком дорослою власною злочинністю.

Перше. Тезу «корупція, хабарництво загрожують нашому суспільству» в 91-му підтримали 84% громадян. І нині — 84%. Не підтримали в 91-му 5%, і тепер — 5%. Нічого, ні на йоту, не сталося з нашою домашньою корупцією з нагоди входження країни в капіталізм.

Друге. Тезу «рівень злочинності в нашому суспільстві зростає» в 91-му підтримали 82%, нині — 74%. Не підтримали що тоді, що зараз — однаково мало. Тобто громадяни думають, що темпи росту злочинності знижуються.

Отут одне з двох — або до
91-го зазначений темп разом зі злочинністю виросли так, що в стелю тім’ячком уперлися. Або ми просто втратили уявлення про те, що таке злочинність. Може, тому, що рекетири стали менш помітні на вулицях, а більше — у владі, красти стали не лише кишенькові злодюжки, а еліти, грабунок став красиво йменуватися рейдерством. А, може, — просто звикли. Була колись така радянська кіношна пісенька Жигана «Если вас ограбили — вы, конечно, вскрикнете. Раз ограбят, два ограбят, а потом — привыкнете…»

Боротьба, щоправда, ведеться зі злочинністю не на жарт. Міністр внутрішніх справ, посаджу, каже, всіх злочинців до ноги. Кумедний такий. Посадити-то він, може, і посадив би, але хто ж йому дасть? Не для того в країні МВС, суди й генеральна прокуратура, щоб злочинців у буцегарні саджати.

Тут можна наївного бразильця підловити. Добре йому говорити про непорушення правил, якщо вони в нього в Бразилії є. А якщо правил немає?

Туга за правилами

Якщо є підходящий народ, можна зробитися вождем народу.

Дон-Амінадо

Тоді виникає за ними туга.

Символ залізних правил і порядку, сильної руки та інших ознак до неможливості правильного життя — Йосип Віссаріонович. 15 років тому погоджувалися з тезою «Сталін був великим вождем» 27% громадян країни, не погоджувалися — 44%.

А нині погоджуються 38%, не погоджуються — 37%. Баланс, однак…

І зрозуміло було б, якби пієтетом до Йосипа Віссаріоновича переймалися громадяни все більше пенсійного віку, як це виходить в телерепортажах про листопадові демонстрації. Але це не так.

Серед молоді частка тих, хто визнає у Сталіні вождя, зросла з 17 до 27%, серед громадян середнього віку — з 18 до 28%, серед тих, кому час на пенсію, — з 33 до 39%, і, нарешті, серед пенсіонерів — з 40 до 53%.

Частка тих, хто думає інакше, — зменшилася в середньому в півтора разу: у двох молодших групах — з 50—54% до 31—34%, у старших — з 35—38% до 20—27%. Тобто у двох старших групах вождь отримав твердий позитивний баланс.

Спогади про вождя торкнулися всіх регіонів країни.

На Заході частка прихильників Йосипа Віссаріоновича зросла з 16 до 28%, частка противників зменшилася ледь не вдвічі — з 56 до 32%, — дуже кволий баланс, але не на користь вождя.

Натомість у Центрі й на Півдні вождь своє відіграв. У Центрі частка його шанувальників зросла з 22 до 38%, частка нешанувальників — зменшилася з 47 до 29%. На Півдні частка перших зросла з 31 до 44%, других — усохла з 41 до 26%.

Лише на Сході як вважали Сталіна великим вождем 36%, так 38% і вважають, хоча частка тих, хто його не шанує, зменшилася з 33 до 24%. Чому так, сказати важко, хіба що Схід свого вождя вже отримав…

А загалом, явно з кимось щось відбулося — чи то з нами, чи то з нашими нинішніми вождями. Але, так чи інакше, на такій тузі за порядком і сильною рукою вожді ростуть добре. І що довше свавілля, то краще ростуть…

Люди, як люди…

Ну, що ж, вони люди, як люди…

Звичайні люди. Загалом, нагадують колишніх…

Згаданий вище
відомий персонаж

Так. Нагадуємо. Як були ми про себе 15 років тому не надто високої думки, так і тепер не дуже.

У 91-му тезу «наше суспільство — справедливе» підтримали небагато — 17%, а думали зовсім інакше — 63%. Нині ще менше — тільки вісім громадян із сотні все ще до суспільства нашого налаштовані благодушно. А 74 — думають, що воно несправедливе.

Але що примітно: 15 років тому рівень позитивних оцінок про суспільство зростав залежно від віку громадян — що громадяни старші, то їхня думка про суспільство вища. Серед пенсіонерів майже третина думали, що суспільство наше — справедливе. А це щось та означає, оскільки про суспільство судять, як відомо, з його ставлення до старших, дітей і жінок. Але про жінок, звичайно, — окремо.

Сьогодні позитивну думку про суспільство зберегли лише семеро зі ста пенсіонерів. А 72 з них — думають інакше. Не