дивно, з огляду на співвідношення прожиткового мінімуму й пенсії, а також на розмови, що час од часу виникають, про те, що, відійдуть, мовляв ті, що виросли за Союзу, і тоді…
Втім, суспільство тепер несправедливе рівною мірою до всіх, без огляду на вік. Тільки по 8% кожної вікової групи вважають його справедливим. Не вважають — 71% молоді та по 76% громадян середнього віку й тих, кому час на пенсію.
Щодо дітей, то з ними нічого особливо доброго теж не відбулося. Відчуття, що «наші діти ростуть здоровими», було притаманне лише кожному п’ятому із нас, нині — лише 13%, (думали інакше — 68%, нині — 59%). З віком відчуття пов’язані не надто, а що ж до регіонів, то на Заході країни було колись найбільше впевнених у здоров’ї дітей (28%), тепер — удвічі менше. В інших регіонах просто: було більше, стало менше…
Суспільство, де всі один одному якщо не брати і сестри, то усміхаються, у ліфті вітаються, навколо впалого на вулиці створюють юрбу, прагнучи допомогти так, що впалий ризикує вмерти від задухи, формує у громадян приємне відчуття безпеки. Завжди, мовляв, можна розраховувати бодай на добре слово й бодай удаване, але співчуття…
У 91-му з тезою «зараз ніхто не може почуватися в безпеці» погодилися рівно три чверті опитаних. І нині — рівно стільки ж. Тільки пристрасть ущухла: «цілком згодних» було — 63%, тепер — 51. Звикли. Не погодилися тоді — дев’ять осіб зі ста, нині — ви будете сміятися, але рівно стільки ж.
Трохи більше почувалися в безпеці громадяни молоді (13%), пенсіонери — семеро зі ста. Сьогодні нічого фактично не змінилося, відсотком більше, ним же менше, у межах похибки. Тільки молодь здала: якщо в 91-му 60 молодих людей зі ста не почувалися в безпеці, то тепер — 69.
За регіонами, особливої різниці як не було, так і немає. Від згаданого Чопа до названого хутора й від Білої Берізки до Фороса — скрізь українські громадяни не почуваються як удома. Не в сенсі — іноземці, а в сенсі спина не прикрита…
…милосердя стукається іноді у їхні серця
Тест на толерантність, милосердя, або, як сказав би гуманіст Швейцер — благоговіння перед життям, насправді не особливо милосердний. Звучить так: «смертна кара необхідна». В 91-му з тезою погодилися 58 громадян зі ста, не погодилися — 23. Нині згодні — 52, не згодні — 21.
Тест більш поблажливий: «суспільство повинне ставитися до гомосексуалістів, як до всіх інших людей». Аж ніяк. У 91-му лише кожен третій погодився із зазначеною тезою, а кожен інший третій погодитися із цим не міг. Сьогодні незгодних трохи менше (28%), але згодних не додалося. Не стали ми більш терпимими до тих, хто на нас не схожий.
Ставлення до несхожого корелює з віком жорстко. Число терпимих серед вікових груп іде, як сходами, вниз. 15 років тому — 39, 35, 31, 28%; нині — 42, 39, 32 і, не спіткніться, — 21% серед пенсіонерів.
Щодо регіонів, то щось трапилося з терпимістю лише на Заході й Півдні країни. Захід, у 91-му найбільш толерантний (40% проти 26% нетерпимих), зараз відчутно змінив позиції: 25 проти 29%, відповідно. Південь — навпаки: в 91-му там було 28 толерантних проти 45% не дуже, тепер — 42 проти 26%. До чого б це?
Дещицю милосердя усе ж ми набули.
15 років тому половина з нас легко погодилися з тезою: «хворі на СНІД мають бути ізольовані від суспільства», не погодилися — трохи більш ніж чверть (27%). Зараз згодних — 36%, а рівно третина — думають, що ізолювати хворих не треба. Може, тільки тому, що чума століття дедалі ближче підходить до кожного, незалежно від способу життя…
Толерантність до хворих на СНІД корелює з віком: що громадяни старші, то вони більш нетерпимі. За регіонами в 91-му особливої різниці не спостерігалося. Згодні були ізолювати хворих від 47% на Заході до 52% на Півдні і Сході; не згодні — від 25% на Півдні до 30% на Сході.
Сьогодні Центр і Схід відчутно подобрішали: незгодних з ізоляцією тут по 39% (на Заході й Півдні — по 28%). Згодних — відчутно поменшало, зараз їх — від третини в Центрі до 39% на Заході. Але це й уся доброта…
Про обіцяних вище жінок
Що найбільш чудово — різко пішло на спад гноблення жінок у країні. На радість феміністкам, суфражисткам та іншим борцям із подаванням дамі руки при випаданні її з громадського транспорту, про стрілятися за честь не йдеться.
Виявляється, 15 років тому 60% громадян країни були впевнені, що «жінки все ще пригноблені». Не згоден був з настільки сильним твердженням лише кожен п’ятий.
Причому відзначали пригноблене становище дам (крім власне дам у кількості 65%), рівно половина джентльменів. А бачили леді вільними — тільки 14 із сотні самих леді і 27 із тієї сотні, де джентльмени. Найбільше співчували дамам у групі тих, кому на пенсію час, а також — на заході країни, де вважали дам пригнобленими 68% проти 18% тих, хто так не думав. Найменше — на Півдні (56 проти 22%, відповідно).
Зате тепер — дамам, як з’ясувалося, роздолля. Тільки менше третини громадян країни все ще стурбовані їхнім пригнобленим становищем. 43% — вважають, що з леді все супер. Число джентльменів усохло до 28 з сотні, число впевнених,