Зростання кількості тих, хто помітив масове дамське звільнення, відбулося в усіх вікових групах і всіх регіонах країни. Хоча Захід так само залишився найбільше стурбованим: 39% жителів регіону дам іще жаліють, проти 31% тих, хто з приводу гноблення жалю не має. А найменше стурбований тепер Схід, де впевнені у жіночому звільненні 45%, а в пригнобленому їх іще становищі — лише 29% жителів.

Що трапилося з нашими дамами всіх вікових груп і регіонів проживання — важко сказати. Начебто як було дві третини заробітку чоловіків, так і залишилося. Як локалізувалися на нижніх і середніх східцях службової драбини, так там і локалізуються. Хіба що працювати тепер дами можуть і до пенсії, і після, і замість, оскільки на пенсію відпочивати проблематично, хоч заслужено, хоч ні. Можуть і в Берґамо податися, прислугою до Труффальдіно, на пенсію зароблену…

Хоча. З іншого боку, звичайно, і мікрохвильова піч, і холодильник, що сам розмовляє, і пральна машина, знову ж.

І леді Ю. вже не сама в парі з експансивною Вітренко, а багато дам до політики підтягнулися. Є кому Віктора Андрійовича Лінкольном назвати, а 100 днів Віктора Федоровича — кращою у житті подією.

І в бізнесі, хоч немає мільярдерок і мільйонерок, але якщо захистити феросплавний завод мільярдера, то дамське плече дуже видно було, і чутно. Й інше плічко кокетливо смикається зі словами «забрала «Криворіжсталь» раз, заберу ще раз». І третє…

І на екранах заходили юрбами моделі, зірки й громадянки, що активно живуть світським життям, де тільки капелюшки такі нелюдські беруть? І в житті — так, з’явилися бізнес-вумен і він же — ґьорлз, дами вільні, блискучі й на колишню сильну стать натурально чхають, так, прикра необхідність, якщо ви про дітей.

Може, тому ми так упевнені в найширшій дамській свободі у країні й за її межами…

Про особисте життя

Особистого життя в такої, словами Аристотеля, суспільної тварини, як людина, не дуже багато. Сімейне й інтимне, що з першим у цілому збігається. І все, здається.

За 15 років ми, схоже, спробували зазначений збіг зробити більш роздільним. Якщо в 91-му з тезою «сексуальні стосунки до шлюбу цілком припустимі» погодилися 38 осіб із кожної сотні, то тепер — 45. А не погодилися — 36 і 27, відповідно. Прикметно , що обидві статі, які у згаданих стосунках, як правило, беруть участь, розслабилися до шлюбу приблизно однаковою мірою.

Однак розслабленість ця не привела до ослаблення інституту шлюбу. Навіть навпаки.

Тезу «шлюб як спосіб існування родини застарів» підтримали в 91-му тільки чверть громадян, тепер — ще менше (14%). А не підтримали — 57 і 68%, відповідно. У прагненні утвердити важливість шлюбу дами трохи випереджають чоловіків. Такі вільні, блискучі й на сильну стать чхають, а тут… Тільки нехай сильна стать підборіддя опустить, плечі й черевце поверне у вихідне положення, — особливо хизуватися нічого. По-перше, це дамське випередження справді як кішчина сльоза. По-друге, можливо, все простіше. Просто вдвох вижити легше, ніж поодинці, навіть незалежно, блискуче і в нелюдської краси капелюшку. І потім — діти, знову ж…

Завершення: проміжні підсумки

Побачивши відчинені двері, не поспішай входити.

За ними може бути те, куди ти зовсім не хочеш потрапити.

Східна мудрість

Після особистого життя й побажання в ньому щастя відбувається звичайно завершення.

Отже, перше. Нам не догодити. 15 років тому ми були незадоволені соціалізмом і Росією. Сьогодні — капіталізмом і Заходом. У проміжку між цими двома станами ми встигли розчаруватися в тих, хто нас вів шляхами порятунку країни.

У 91-му 45% громадян засвідчили позитивне ставлення до парламенту і майже стільки ж (46%) — до уряду. Негативне — тільки 23% до кожного з названих провідників. Тепер до парламенту позитивно ставляться 15% громадян країни, до уряду — 20. Негативно: 67% — до парламенту, і 62% — до уряду.

Коментувати, власне, нічого. Прийшли ми, поклавшись на провідників, мабуть, не туди, куди хотілося б. Але що з них узяти? Вони, непутящі, не те що в шляхах країни, а в трьох коридорах на одному Печерському пагорбі розібратися не можуть, усе з’ясовують, хто кому і скільки…

Друге. Проживши чергових 15 років, чверть людського життя, до речі, тому що середня тривалість його в нас уже було наблизилася до 66 років, як у Гондурасі, ми так і не побачили можливостей, які відкривало перед нами це саме життя.

З тезою «зараз життя відкрило переді мною багато нових можливостей» погодилися в
91-му 28% громадян, не погодилися — 45%. Тепер згодні — 27%, не згодні — 44%. Помітили різницю? Різниця — тільки на рівні вікових груп, але про це нижче.

Третє. При всьому цьому користь від капіталізму, навіть у нашому його виконанні, є.

Ми навчилися поважати власність.

Якщо 15 років тому 30% із нас простодушно думали, що «поцупити щось зі своєї роботи — не гріх», а гріхом це вважали 45%, то тепер простодушних залишилося 18 із сотні, а тих, котрі бояться гріха, стало 58 із тієї ж таки сотні. Відчуття господаря з’явилося — чи то в нас, чи то у господаря…

Ми вияснили, що любимо працювати.

У 91-му тезу «у нас