Винниченко Володимир Кирилович

Перейти до: ,

Володимир Винниченко

Володиммир Киримлович Винничемнко ( Volodymyr Vynnychenko, Volodimir Vinnicenko, Volodymyr Vynnytchenko, Woіodymyr Wynnyczenko, Винниченко Владимир) ( , , - , , ) - видатний український , , , а також і .

Зміст

[] Ранні роки

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 р. у м. Єлисаветград у селянській родині. Раніше були поширені помилкові дані про те, що місцем його народження є село на Херсонщині (нині с. ).

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до .

[] Гімназія

Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа та інші ознаки пролетарського походження викликали ворожість в учнів гімназії. Таке ставлення вперше викликало у малого Володимира свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.

Усвідомлення свого становища не пригнітило малого, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Протести проти соціальної та національної нерівності заклали основи його революційності на все життя. У старших класах гімназії він взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень "карцеру", а згодом його виключили з гімназії.

Але Володимир не кинув своїх студій. Він продовжував готуватися до матури (атестату зрілости) і склав іспит екстерном до златопільської гімназії. Не зважаючи на виразну нехіть учителів видати учневі "атестат зрілости", під натиском директора гімназії Володимир одержує диплом.

[] Революційна діяльність

В. Винниченко у 10-і рр. ХХ ст.

У році він встув на юридичний факультет і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась "Студентською громадою". Вступив до (РУП), яка з року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників селян , за що року був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправці революційної літератури в . Після чергового арешту й ув’язнення із загрозою довічної каторги Винниченку за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він еміґрував. Та на початку Винниченко повернувся до Росії і жив до р. під чужим ім’ям переважно в , займаючись літературною діяльністю.

[] Події 1917-1918 років

Ювілейна монета, аверс.

Ювілейна монета, реверс.

Одразу після Винниченко переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Став членом . Згодом очолив і став генеральним секретарем внутрішніх справ.
Він автор майже усіх і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив на 2-ому військовому з'їзді 23 червня 1917 року та Генерального секретаріату 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради.
22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше чим через місяць він знову його очолив.
Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідками повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів ЦР ухвалила IV Універсал, за яким "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".
Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був евакуюватися до . Винниченко разом із дружиною Розалією Яківною поїхав на південь, до . Під час гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п’єсу "Між двох сил". Тут був заарештований гетьманською вартою у надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але завдяки своєму авторитету його швидко звільнили з-під варти. Після чого він знову перейшов до активної політичної діяльності.
У серпні року Винниченко очолив опозиційний до , рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу – , головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.
За два місяці до еміграції він записав у "Щоденнику": "Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут у соціалістичній совєтській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти".

[] Еміграція

В еміграції політична кар’єра Винниченка тривала. У він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації" (Історія української революції. Березень 1917 р. – грудень р.) – твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу.
За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії.