Рання проза Володимира Винниченка (1902-1907)

“І відкіля ти взявся у нас такий?”

Передусім – коли у Володимира Винниченка з’явилися перші літературні зацікавлення? За яких обставин і коли саме він розпочав свої проби пера?

Щоб відповісти на ці запитання, слід нагадати кілька дат з біографії письменника.

З 1890 по 1899 р. Володимир навчався в Єлісаведградській класичній чоловічій гімназії. Проте атестат зрілості в цьому навчальному закладі йому не видали, - швидше за все через непорозуміння з адміністрацією гімназії. Документ про освіту він отримав лише в 1900 р., склавши екстерном іспити у Златопільській гімназії (містечко Златопіль тоді було на південній околиці Київської губернії; з 1914 р. входить до складу Новомиргорода, нині районного центру на Кіровоградщині). Того ж року 20-літній Володимир Винниченко став студентом юридичного факультету Київського університету. Мине небагато часу – і він дебютує як літератор: журнал “Киевская старина” (1902 р., кн. VIII-IX) надрукував його оповідання “Сила і краса”, навіяне златопільськими враженнями. Юрій Тищенко, один з перших географів Володимира Винниченка, стверджував, що воно й написано було в Златополі.

Були у Винниченка, проте, і раніші літературні спроби. З його юнацьких творів до нас дійшла тільки поема “Повія” (інша назва – “Софія”) – твір зовсім слабкий, проте цікавий з погляду з’ясування творчих орієнтацій молодого єлісаветградця. На неї свого часу, в 1929 р., вже звертали увагу дослідники.

Розшукані автором цих рядків два листи юного Винниченка, що їх він адресував у Львові редакції журналу “Літературно-науковий вісник”, допомагають з’ясувати деякі цікаві деталі літературної біографії молодого письменника.

Юнак із Єлісаветграда, який ще й письмом українським не оволодів як слід, мав зухвальство пропонувати редакції поважного львівського часопису свою поему: “Прошу редакцію “Літературно-наукового вісника”, як буде яка-небудь спроможність, надрукувати мою “Софію”. Я вже раз посилав вам, та Господь її знає, де вона ділася, бо ніякого ні від кого одвіту не маю. Гадаю, що на кордоні не пропустили її через те, що написав її гімназист, а гімназистам, відома річ, нічого ні писать, ні друкувать не можна. Коли ж вам вона непридатна, то благаю надрукувать в якому-небудь другому українському часописі; як і се ж не можна, то прошу одіслать її в Цюріх.

Мені ж, благаю, напишіть (в случаї, якщо вона не може бути надрукована), чим вона непридатна. А як надрукуєте, то і об сім сповістіть”.

Отже, Винниченко готується вступати до Київського університету. Атестат зрілості він отримав у Златополі 10 червня 1900 р., а студентом став у серпні 1900 р. Таким чином, лист до редакції “Літературно-наукового вісника” Винниченко надсилав, напевне, у проміжутку між цими датами.

Цікаво, однак, чому автор “Софії” просить редакцію переслати його рукопис (у разі, якщо поему не надрукують) не назад, у Знам’янку, звідки він надсилав свого листа, а… в Цюріх? Річ у тім, що в Цюріху жила (навчалася?) якась А. Волик; була вона вочевидь людиною досвідченішою в літературних справах, ніж Винниченко. Схоже навіть – мала якийсь зв’язок з “Літературно-науковим вісником”, оскільки свій лист до редакції, датований 4 лютого 1900 р., завершувала обіцянкою прислати невдовзі “стихи, за котрі я писала в прошлім письмі”. Сам же її лист – це прохання повідомити, як редакція вирішила розпорядитися поемою “Софія”.

До “Літературно-наукового вісника” Винниченко надсилав і якесь із своїх ранніх оповідань, теж із проханням “помістить у себе”. Тільки вже не із Знам’янки: лист до редакції, датований 29 березня 1901 р., свідчить, що мешкав він тоді (вже студент університету!) в Києві за адресою: вул. Жилянська, 132, кв. 5.

Можна, отже, зробити кілька висновків щодо обставин, за яких починався Винниченко-письменник:

Перші літературні спроби В. Винниченка припадають на час ще до його навчання в Єлісаветградській гімназії (не пізніше 1899 р.). В ту пору було, зокрема, написано поему “Софія” (“Повія”).

Упродовж 1899 – 1900 рр. Винниченко намагається зав’язати творчі контакти з редакцією львівського журналу “Літературно-науковий вісник”. У цьому йому сприяє якась А. Волик, студентка з України, яка навчалася в Швейцарії (Цюріх).

Частину літа 1900 р., після отримання атестату зрілості в Златопільській гімназії, майбутній письменник провів у Знам’янці, наймаючи помешкання в “г-на Аппановича”, де й готувався до вступу в університет і водночас писав.

Оповідання “Сила і краса” Винниченко написав не 1900 р. в Златополі (як стверджував Ю. Тищенко), а пізніше, вже в Києві. 1900 р. він міг запропонувати “Літературно-науковому віснику” поки що лише свою юнацьку поему.

Потрібно було ще цілих два роки, щоб його перо стало вправнішим. Дещо із своїх писань студент Винниченко пропонував редакції “Киевской старины”. Володимир Науменко, тодішній редактор журналу, запам’ятав, що якесь із принесених Винниченком оповідань він відхилив, оскільки було воно “очень жиденькое”. Написане було те оповідання російською мовою.

І все ж дебютував Володимир Винниченко саме на сторінках редакції “Киевской старины”. Редакція часопису містилася на вулиці Маріїно-Благовіщенській (тепер – вул. Саксаганського); там же, в будинку під номером 91, мешкав відомий меценат і громадський діяч Євген Чикаленко, на “понеділках” і “суботах” якого бував Винниченко. Євген Чикаленко став його “хрещеним батьком”: оповідання “Сила і краса” було надруковане в “Киевской старине” саме за наполяганням Чикаленка