національно свідомим. Письменник розумів душу читача, який відкриває для себе світ через його твори, прагнув допомогти йому пізнати, що таке добро, правда, справедливість, намагався прищепити людям пошану до праці , повагу до людей, якої б нації вони не були, виростити в їхніх душах глибокі почуття любові до України.
Починав він у кінці ХІХ століття, під опікою І. Франка, а в надвечірню годину його привітав молодий Б.-І. Антонович віршем, що закінчується рядками:
Похилився поет над минулим,
доторкнувся до споминів струн.
Аж раптово над ним промайнуло
старосвітське: «Не ввесь я умру».
Ці слова можна повторити й сьогодні, коли творчість Богдана Лепкого знову приходить до нас. Коли письменнику повернуто його чесне ім'я.
Його могила у Кракові не стала місцем паломництва, як є це в цивілізованому світі. Ніколи на неї не покладали квіти делегації з України. Навіть найбільш відважні не зважувались відкрито приходити сюди, на оцю тиху місцину Раковецького кладовища, де на варті вічного спокою великого українського письменника стала чужа береза і чужа смерека. Тільки уява може домалювати собі цю забуту могилу: налітає вітер і шумить верховіттям та пролітають над нею шнурком журавлі. Туди, у чужину — з рідних країв та навесні назад. Додому. Його еміграція триває по смерті.
Чи колись журавлі, що пролетять над його могилою, покличуть і його додому? Чи оте сонце, якому так важко пробитись крізь чуже віття, колись таки прорветься, аби зігріти сірий надгробок його могили, наповнити усе навколо теплом і створити ту рідкісну хвилю в житті людини аби впасти на коліна і повторити його молитву Всевишньому: "Сонце, ти Боже всевидюще око! Не ховайся перед нами грішними за хмари! Осіни ці поля, луги і левади, випий сльози і висущи кров винну і невинну, що, мов пісня розлилась широко. Дай силу ланам нашим, щоб вони покрились збіжжям, лавою густою на пожиток людям і худобі. Осіни голови мужів і жінок, братів і сестер наших, зазирни їх очі і серце глибоко, щоб вони прозріли і пізнали, яка безплодна ненависть і роздор. А, побачивши, яка гарна і благодатна ця Батьківщина наша, щоб полюбити її силами й усіма мислями своїми та щоб постояти за її волю, цілість і незайманість від роду до роду.
Могила Богдана Лепкого на Раковецькому цвинтарі у .
Похований у на Раковецькому цвинтарі (поле XXXIV, південний ряд, гробівець Szajdzieckich).
[] Бібліографія
1. Енциклопедія українознавства. Львів — 1994
2. Уляна Скальська. Лепкіана. Івано-Франківськ, Грань — 2002
3. Петро Арсенич. Карпатськими шляхами Богдана Лепкого. Івано-Франківськ ?1999
4. Богдан Лепкий. Крутіж. , Веселка — 1992
5. Богдан Лепкий. Поезії. Київ, Радянський письменник — 1990
[] Твори
Видиш, брате мій
Заспів
Мазепа
Набік життя журбо дрібна
[] Мережеві ресурси