Часто бував Богдан Лепкий і в наших краях. Цікаво було б пройти по стежкам, які топтали його ноги, пройнятися при тім тими святими відчуттями, щирою любов'ю до свого народу, якими наповнено було вщерть серце великого нашого поета і вченого. Може колись так станеться, а поки що… Знайомство з лепківськими місцями почнемо з рідного . Тут із 1907 р. учителював у ІІ-ій гімназії його брат Микола Лепкий, який жив у будинку по вул. Грушевського, 38, а згодом на вул. Пушкіна, 44, в кам'янці Л. Райсберга, час від часу навідувалися його брати Богдан і Лев. Богдан Лепкий неодноразово приїжджав до Станиславова, був у дружніх сосунках з композитором Денисом Січинським, який написав музику на його слова «Розжалобилася душа». Побував письменник тут і під час свого 60-річчя, яке відбулося 18 березня 1933 р. в залі українського «Сокола». Вже тепер, на згадку про перебування видатного письменника в нашому місті його іменем названа колишня вулиця Леніна. З нагоди 120-річного ювілею Богдана Лепкого в Івано-Франківську встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням письменника.

Життя Б. Лепкого тісно пов'язано і з Коломиєю. Письменник неодноразово навідувався сюди до свого стрия Миколи Лепкого, священика і катехита в Коломийській гімназії, в домі його знайшов своє велике і омріяне, гірко вистраждане щастя молодий Богдан . Побачив там по довгих роках вже дорослою свою стриєчну сестру Олександру, яку дома Лєндою звали. Побачив — і опинився в довічному полоні її бездонних синіх очей, ніжних і суворих, добрих і недосяжних… Скільки труднощів і заборон потрібно було перебороти, щоб не вбити того великого кохання! Але волів краще померти, аніж зректися його! Весілля відбулося 1897 р.; у них народилося троє дітей.

У Коломиї письменник виступав 16 березня 1907 р. на Шевченківському вечорі. Тут були видані його твори, зокрема збірка «Осінь» (1902), праці «Начерки історії української літератури» (1909,1913), «Маркіян Шашкевич» (1913). Богдан Лепкий сприяв у виданні першої збірки поезій коломийського адвоката Мелетія Кічури (1881—1933) «Без керма» (Краків, 1910). Великий подільський письменник підтримував дружні стосунки з багатьма літературними діячами нашого краю: С. Яричевським, Я. Весоловським, М. Яцківим, А. Крушельницьким, А. Чайковським, які працювали у Коломиї. Та найтісніші творчі взаємини єднали Б. Лепкого з Василем Стефаником. Обидвох письменників пов'язувала не тільки щира і глибока дружба, але й спільна мета — самовіддане служіння рідному народові. А Богдан Лепкий значною мірою доклався до популяризації творчості автора «Новини» не тільки серед українських, але й зарубіжних читачів. Його належить одне з перших досліджень про . Збереглася світлина 20-хр.р., на якій бачимо Б. Лепкого серед письменників К. Малицької, В. Стефаника та .

Люча — село Косівського району. Тут народився Юліан Геник (20.06.1906 — 16.11.1952) — відомий мовознавець, декламатор, який працював в університеті Кракова, Граця і . Він зі студентів Ягеллонського університету був найближчим приятелем Б. Лепкого. У 30-х р.р. Ю. Геник жив у своєї тітки в Нижньому Березові, де в нього гостювали під час вакацій професори Краківського університету Б. Лепкий , І Зілинський, В. Кубійович, письменники Б. І. Антонович, В Стефаник. Б. Лепкий високо цінував Ю. Геника як найвизначнішого митця живого слова, неперевершеного декламатора творів І. Франка та В. Стефаника. У свою чергу Ю. Геник написав статтю — спогад « Богдан Лепкий — професор університету». З неї довідуємося, що письменник читав лекції з пам'яті, без допомоги будь-яких записок; що був дуже уважним і вибачливим до своїх слухачів, умів збудити в них любов до свого предмету і цим самим переконати їх у цінності української літератури. Як найближчий приятель Б. Лепкого, Ю. Геник виголосив на його похороні 23 липня 1941 р. у Кракові зворушливе до сліз прощальне слово: «…Ховаємо справжню людину, великого учителя, апостола, що голосив і навчав. Мав нечуваний дар живого слова, умів захопити, пірвати, дібратися цим словом — як добрим плугом — до самого коріння душі. Сіяв там свої слова. Росли вони, як золота пшениця, нам на пожиток, а йому на втіху».

На основі враження від поїздок у гори Лепкий написав оповідання «Сокільське» та цикл віршів «В Розтоках».

Гей, чудові наші гори!

Відживає серце хворе…

Там де воля і свобода,

Де неділена земля,

Не споганена природа,

Не накинені права.

Письменник згадував: «Сокільське, яке так любив Федькович, зробило на мене сильне враження, як жодна гора в світі. Під Сокільним написав я тоді вірш „Гей, чудові наші гори“. Між Тюдевом і Розтоками напала нас буря. Я скрився перед нею до гостинного дому о. Ковблянського і там написав тої самої днини образок „Під Сокільним“. В о. Ковблянського перебував я кілька днів і звідти ходив у гори аж у Довгополе до о. Попеля. З о. Попелем їздив я на Грамітне, славне своєю грізною, героїчною красою. До Розток навідувався я з тої пори кожного року, хоч не короткий час, і вона так і осталась в моїй уяві, як якась зачарована країна краси…»

Б. Лепкий бував проїздом в Устерінах, Ясинові, Верховині, Ворохті, Криворівні, яка була улюбленим місцем відпочинку і творчих зустрічей багатьох прогресивних діячів української культури. Зустрічі у Криворівні давали їм можливість обговорювати і вирішувати ряд актуальних питань, що стосувалися культурно-освітнього життя в Україні.

Богдан Лепкий про свої подорожі Гуцульщиною згадував так: "Не тямлю котрого року вибрався я на прогулку на Чорногору з В. Івасюком і Ф. Колесою.