У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


/> На сході світало. В другий бік — на кучерявих хмарах, як на хвилях, гойдався
досвітній місяць, блідий, як мертвий труп старого діда, що за ніч любощами його
замордовано — вночі замордовано, а на ранок викинуто в зелене на воді баговиння.
Вертаюся до кімнати втомлений.
Беру визір'я: глибоко запалі очі, змарніле лице й строгий, сухий вираз на йому.
Солодкого туману немає й сліду в очах: погляд задуманий, чистий... здалося
навіть, що в глибині очей промайнув блиск тієї холодної криці, що я її не раз
колись помічав в очах у Андрія...
— Ага!
Осміхнувся.
Спокійно окинув думкою; «Ні, тепер уже ніщо не стане на заваді...»
Х
Минає днів зо три — все гаразд. Коли ось: заходжу вранці до Андрія. В його якась
жінка з села, селянка. Сидить на стільці, руки на грудях склала, заплакана.
Андрій затурбований, задуманий, кусає губу, дивиться кудись у відчинене вікно:
погляд блукає десь далеко-далеко. Вслухаюсь в розмову.
Андрій:
— Скажіть мені, тільки по правді: ви не гримали на неї, не дорікали, коли вона
вернулась до хати?
Жінка кинулась:
— Ані словечка! Тільки вона на поріг, я одразу помітила, що їй недобре,— то я й
розпитувати не стала. Кажу: «Ну, оце й добре, що ти, доню, вернулася — поможеш
мені в роботі».
Придивляюся до жінки — в очах, на обличчі ніби щось знайоме. Зразу стукнуло в
грудях: стій, либонь же, це Тетянина мати.
— Роздяглася ото вона, сіла на лавці. -Говорю до неї — мовчить. Кине нехотя
слово, друге — і знову, як води в рот набере. Потім помічаю: лихо! Не спить, не
їсть, як поставить кудись у куток ті очі — не ворухнеться, аж сумно стане.
Почала я за нею наглядати, думаю, щоб не заподіяла собі чогось. Та хіба ж
услідиш!
Очі в жінки відразу налилися сльозами, не здержалася, од плачу затремтіла.
— О, то чого ж плакати, Гнатихо? Добре, що на тому окошилося...— розважає
Андрій.
Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач. Витерла рукавом очі, почала
спокійніше:
— А як ото вже одрятували її, я й питаю' «На кого ж ти, доню, хотіла мене
покинути при старості моїй? Чи, може, ти на мене яке серце мала?» — «Ні,— каже,—
мамо, ви мені ніколи нічого лихого не заподіяли — гріх було б це казати, світ,—
каже,— мені спротивився...»
Примовкла.
Андрій:
— Ну, як же тепер? Отямилась?
— Та так... ніби трохи одумалась, їсти сідає, словом озивається, тільки... ох...
як подивлюся я на неї, а найбільше — на її очі, то так мені й здається, що не
мило їй на світ дивитися ясний... Правду скажу: боюся, аж серце холоне, боюся,
щоб не надумала вона знову чого.
Загадалася; далі кинулась, на сонце позирнула:
— Ой, засиділась...— До Андрія: — То я вже буду прохати, Андрію Маркевичу, вона

Сторінка: 7

Талант -

Український Центр не несе відповідальности за опубліковані матеріяли.

London-Lviv © 2000-2006

Сторінка: 8

вас шанує, послухається: поговоріть ви з нею, дурною, бо сама вже я нічого не
вдію, і з якого боку зайти до неї — не знаю.— Далі пильно, з довір'ям подивилась
мені в лице: — І вас прошу, прийдіть із Андрієм Маркевичем, може, гуртом швидше
ті дурниці виженемо з голови.
Пообіщались. Пішла.
— Що ж таке, власне, зчинилося?
— А ви нічого не чули?
— Ні.
— В колодязі топилася...
Ніби аж потемніло в кімнаті.
XI
Вечоріло.
Вів мене Андрій городами. Буряки, капуста, картоплі... По межах соняшники рядами
— посхиляли важкі голови, ніби щось погубили в межах. Між заплутами — величезні
гарбузи, як голі діти... світять рожевими спинами. Мак — як військо, коноплі —
як темні бори...
А по верхах грядок ніби покропив хто фарбами: нагідки, чорнобривці, різнобарвні
гайстри...
— Ну й земелька!.. Ех, та й земелька ж,— бубонить собі під ніс Андрій.
По городах то там, то в іншому місці порались люди. Стали. Придивляється Андрій,
очі жмурить.
— Гляньте, а то чи не буде й наша Тетяна? — показав гонів за двоє на грядках
росляву постать у жіночій свиті: схилилась, заступом копає картоплю.
Підійшли ближче; Андрій голосніше:
— Вона ж, вона і є!
Тетяна кинулась, підвела голову. Побачивши нас, здригнула; на обличчі промайнула
нудьга. Стала, осміхається в'ялою, блідою осмішкою. Так, аби тільки, знехочу...
Щось нове на обличчі. Не те щоб вона змарніла,— здавалося тільки, ніби на виду
огрубіла; очі чужі, незна-комі, і водила вона ними помалу, неохоче.
Привіталися.
Андрій одступив трохи назад, од ніг до голови оглянув її вбрання:
— Дивіться, яка з неї дівега вийшла! Одягнеться у ту блузку та суконьку—то її й
не помітно: худенька, щупленька, а надіне свиту, запнеться хусткою — і гляньте —
дівчина тобі, як тая тополя.
З байдужою осмішкою, мляво, Тетяна озирнула й собі свою постать.
Про те, про інше...
Далі Андрій рішуче кладе їй на плече руку. Заглянув глибоко у вічі, промовив
суворо й ніжно:
— Слухайте, Тетяно, так що це ви надумали були?
Тетяна раптово зчервоніла й поставила очі в землю. Нахмурилась, почала
швидко-швидко перебирати пацьорки на хустці.
Нескладно говорив Андрій, хвилювався, проте аж бризкала од його

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22