Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Міністерство освіти і науки України

Ігор Костецький

(1913-1983)

Прозаїк, драматург, мистецтвознавець, перекладач

Ігор Костецький – один з найоригінальніших українських драматургів середини цього століття. Та він не тільки оригінальний, але своїм підходом і стилем – насправді іноватором, і то не тільки в українській драмі, але й у західній.

Ігор В’ячеславович Мерзляков народився 14 травня 1913 р. в Києві. Середовище з якого він походив було змішане – російсько-українсько-польське. Батько, педагог вокалу В’ячеслав Мерзляков, за свідченням самого письменника, народився у Башкирії і згодом став українізованим росіянином. Прізвище матері він обрав своїм літературним псевдонімом.

І. Костецький не любив патріархального, архаїчного, відсталого, йому не подобалося власне старослов’янське ім’я, хоча він якось зауважив з цього приводу: “Мене мама так назвала не з патріотичних міркувань, а з мотивів екзотики”. Далі: “Мене справді звуть Ігор, - а мого батька до того Ж, як на злість В’ячеслав...”.

ІІ. Його дитячі роки минули у Вінниці, в семикімнатному будинку над Бугом. Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадує нині його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі – “у приступній, відповідно до нашого віку, формі”, а з історії – від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра – “в козаків”, згодом – “у церкву”, коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефарній Казанській церкві, де Ігор (Юрко) прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром – уже назавжди. А ще – літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей.

ІІІ. У Києві він закінчив семирічку (1928). Здобувши театральну освіту, в 30-і роки працював режисером у Ленінграді, Москві та на Уралі. Любов до театру і широка обізнаність і з його історією, зокрема й історією російського театру, відчуватиметься в критиці пізніших років. У 1956 р. в Мюнхені вийшла його невелика розвідка про К.Станіславського, написана російською мовою.

Однак головна ланка його багатогранної діяльності припадає на повоєнні роки, вона почалася в таборах для переміщених осіб, передовсім в організації МУРу. Він був в ініціативній групі і в першому правлінні МУРу, виголошував програмні доповіді на всіх його з’їздах та конференціях (“Український реалізм ХХ сторіччя”, доповідь на Першому з’їзді МУРу, грудень 1945; “Суб’єктивізм у літературній критиці”, доповідь на конференції в Байройті, жовтень 1946), під рубрикою Муру в жовтні 1946 р. видав альманах “Хорс”.

Ігор Костецький залишився в Німеччині, (де прожив 40 років) і після від’їзду переважної частини української еміграції, друкувався в німецьких та американських українських періодичних виданнях 40-60-х років (“Заграва”, Авгсбург; “Арка”, Мюнхен; “Україна і світ”, Ганновер; “Київ”, Філадельфія), а також працював на німецькому радіо. Він одружився з письменницею Елізабет Котмаєр (1902-1983) і разом з нею впродовж багатьох років керував власним видавництвом “На горі”, котре публікувало українських авторів, але головним чином переклади європейської літератури українською мовою. Останні двадцять років він прожив з дружиною у невеликому містечку Швайкгайм неподалік від Штутгарта, де їх обох і поховано.

Твори І.Костецького ніколи не виходили більш-менш повним зібранням, їхня бібліографія відсутня. Хаотичне приватне життя письменника було загадкою для його оточення, його бібліографія відома лише пунктирно, а приватний архів зберігається у Німеччині.

Поезія становить чи не найслабшу частину спадщини. І.Костецького. вірші його експериментальні, лабораторні, але по суті вторинні. Як поет він так і не знайшов свого голосу, хоча знайшов його як перекладач поетичних творів свою першу п’єсу “Спокуси не святого Антона” писав з листопада 1945 по березень 1948 р., надіслав її а конкурс оголошений журналістом “Рідне слово” і п’єса справила на членів журі шокуючи враження (В.Дорошенка, В.Радзикевич і О.Грицая). останній у своєму критичному відгуку порівнював її буквально з маячнею божевільного. Насправді це був експериментальний твір.

На конференції МУРу в Майну-Кастелі в листопаді 1947 р. І.Костецький зачитав свою наступну драму “Близнята ще зустрінуться”.

Під час війни письменник захопився прозою. Проза входила також в збірки “Оповідання про переможців” (1946), “Там, де початок чуда” (1948). І.Костецький прагнув прикласти і в цьому жанрі загальноєвропейські пошуки і новації.

Ігор Костецький крім української, писав ще й німецькою та англійською мовами. Як правило, це були передмови до редагованих ним збірок перекладів (передмова до Стефана Георге – близько 200 сторінок).

Перекладство було улюбленою галуззю письменника, в якій зроблено дуже багато. Ту є видатні досягнення і досі не оцінені творчі відкриття а майже геніальні невдачі. Найбільше він любив перекладати модерну поезію, і вона найкраще йому вдавалася. Вірші Панда й Еліота – головні його досягнення.

Уперше в українській літературі (другим це зробив Д.Паламарчук) І.Костецький видав окремою книжкою переклади усіх 154-х сонетів Шекспіра (Мюнхен, 1958) та “Ромео і Джульєту” (Мюнхен, 1957). Інтерпретація п’ятьох віршів Верлена (Штутгарт, 1979) була його невдача, однак безперечним успіхом підготовлені разом з О.Зуєвським два томи Стефана Георге (Мюнхен, 1968-1973). Тут він переклав частину творів (інші перекладачі – М.Орест, О.Зуєвський), а також виступив одним з упорядників.

Ігор Костецький не сприймав українську дійсність, але це не зробило його похмурим песимістом. Він з упертою енергією і одночасно з театральністю будував культуру.

Він, звичайно, іноді шокував “ нереалізмом” творчої манери і не завжди вдалим експериментом (особливо тих, для кого взірцем лишалися естетичні канони вікової давнин), але водночас – і не найважливіше – відкривав нові шари українського художнього мислення у ХХ столітті.