Фейербах постійно протиставляє релігійному наперед визначенню (приреченню) та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, у творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи.

Така своєрідна критика релігії переросла у Фейербаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Фейербах був глибоко переконаним, що критика релігії не може бути достатньо повною і послідовною, якщо вона не поширюється на ідеалістичну філософію. Він переконливо показав органічний зв'язок релігії та філософського ідеалізму. Фейербах звертав увагу перш за все на гносеологічну спільність ідеалізму та релігії. Логічне джерело того й іншого, на його думку, полягає у відриві мислення від чуттєвого буття. За допомогою абстрагування людина утворює загальні поняття та категорії.

Ідеалізм відриває ці поняття від їхньої чуттєвої основи і перетворює на самостійні сутності. Те ж саме, на думку Фейербаха, відбувається і в релігії. Бог у монотеїстичних релігіях, гадає він, теж є загальним поняттям, відірваним та протипоставленим світу. Основний недолік ідеалізму, особливо гегелівського, Фейербах вбачає в ототожненні мислення та буття. Єдність буття та мислення, на його думку, є істинною і має смисл лише в тому випадку, коли основою, суб'єктом її буде людина. Фейербах розглядав свою філософію як завершення і разом з тим подолання вчення Гегеля. Якщо Гегель відривав розум, мислення від людини, її чуттєвої діяльності та потреб, то "нова філософія", або "філософія майбутнього". Фейербаха виходить з того, що реальним суб'єктом розуму є саме людина. Людина ж у свою чергу є продуктом природи. Фейербах весь час підкреслював значення природи в життєдіяльності людини. Природі людина зобов'язана своїм походженням та існуванням. Людина є частиною природи і може існувати лише в природі, завдяки їй. Саме це значення природи для людини, підкреслює філософ, і було причиною того, що природа стала першим предметом релігії, першим богом людини. Фізичні явища, що оточують людину, лише тоді стають об'єктом шанування, обожнення, коли набувають для людей культурно-історичної значимості.

3. МАТЕРІАЛІСТИЧНІ ПІДХОДИ ФЕЙЄРБАХА

В розумінні природи Фейербах був послідовним матеріалістом, розглядав її як цілісний організм. Він вчив, що у світі немає нічого, окрім матерії, яка рухається, природи, породженням якої і є людина. На відміну від Гегеля, що зробив предметом своєї філософії абстрактний дух, Фейербах поклав в основу своєї філософії людину і природу. "Нова філософія", на його думку, перетворює людину, включно з природою як базисом людини, на єдиний, універсальний, найвищий предмет філософії. Керуючись антропологічним принципом, Фейербах не враховував того, що людина, будучи частиною природи, є в той же час продуктом суспільного життя. Людська природа тлумачиться Фейербахом переважно як біологічна. Окремий індивід для нього є не історично-духовним утворенням, як у Гегеля, а ланкою у розвитку людського роду. Історичний процес здійснюється, на думку Фейербаха, не під управлінням світового духу, а лише під впливом змін у релігії та моральній свідомості людини. Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейербах вніс значний вклад і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейербахом, є дійсністю, що чуттєво сприймається, і саме завдяки чуттєвому сприйманню лише і можливе його пізнання. Антропологічний принцип Фейербаха в теорії пізнання виражається утому, що він по-новому інтерпретує поняття "об'єкт". На його думку, поняття об'єкта спочатку формується в досвіді людського спілкування. Першим об'єктом для будь-якої людини є завжди інша людина.
Фейербах заперечує існування об'єктів, принципово недосяжних для чуттєвого сприймання, виступаючи тим самим проти агностицизму. Вихідним у процесі пізнання Фейербах вважав відчуття, які дають людині безпосередньо і опосередковано всі відомості про об'єктивний світ. Проте все це здійснюється не без участі мислення. Отже, висуваючи на перший план досвід як першоджерело знання, Фейербах підкреслював взаємозв'язок чуттєвого споглядання та мислення в процесі пізнання. При цьому завдання мислення він вбачає у тому, щоб збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого досвіду, усвідомлювати і розуміти їх прихований, безпосередньо не проявлюваний зміст. Фейербах розумів, що мислення має опосередкований характер. Яким же чином встановлюється істинність наших понять? На думку Фейербаха, це здійснюється шляхом порівняння понять з даними чуттєвого досвіду. Таким чином, чуттєве споглядання виявляється у Фейербаха критерієм істинності мислення, тобто мислення має узгоджуватись з чуттєвим сприйманням. Хоч Фейербах і розумів органічний взаємозв'язок відчуттів та мислення, чуттєвого та раціонального, він досить часто робить суперечливі висновки. Незважаючи на всі недоліки, властиві філософії Фейербаха, безперечним досягненням її є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи і тим самим справила значний вплив на розвиток філософської думки. Філософська система Фейербаха стала вихідним пунктом формування і становлення марксистської філософії.

Список використаної літератури

Горфункель А.Х. Философия епохи Возрождения. — М., 1980.

Гулига А.В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. — М.,
1989.

Нарский И.С. Западно-европейская философия XVII века. — М., 1994.

Фейербах Л. Основные положения философии будущего // Избр. философ, произв. — М., 1985.

Надольний І.Ф. Філософія. Підручник. – К., 1997.