Життєвий і творчий шлях Б.А.Пастернака

Пастернак – перший поет Росії,

про це знаю я і ще кілька чоловік,

іншим доведеться почекати до його смерті.

М.Цветаєва

Борис Пастернак народився в Москві 29 січня (10 лютого) 1890 року. Батько Бориса – Леонід Йосипович Пастернак, відомий художник-графік.

Борис зростав в атмосфері мистецтва. Мати змал-ку почала навчати його музики. Найбільше Пастер-нак любив тоді музичне мистецтво, а в ньому — Скрябіна. Борис показував йому свої перші музичні твори. Вельми хвилювався, але Скрябін несподівано похва-лив їх і поцікавився, де Борис навчається. На той час молодий поет обрав собі юридичний факультет, тому що він, на його погляд, був не дуже складним. Але Скрябін не визнавав легких шляхів у житті та мис-тецтві і порадив Пастернакові негайно перевестися на історико-філологічний факультет Московського університету, що Борис і зробив. Згодом Пастернак навчатиметься в німецькому місті Марбурзі, де із за-хопленням вивчатиме філософію Гегеля і Канта.

В особі Пастернака поєднуються філософ, поет і музикант. Він завжди прагнув дати філософське по-яснення світу, але водночас відчував його як тонкий лірик, який прагне вічної гармонії. Саме цим він від-різняється від інших поетів XX ст. Хоча спершу Пас-тернак підтримував зв'язок із футуристами і симво-лістами, він знайшов свій шлях у мистецтві.

Пастернак завжди займав позицію незалежного поета. Проте це було не тільки джерелом натхнення, а й причиною для болісних роздумів. Його довго му-чили те, що він не міг прийняти довколишню дійсність, що начебто він стоїть осторонь від історії. Але вліт-ку 1930 року тривога вщухла. Борис відчув новий приплив творчих сил, нове народження. Тому не ви-падково у 1930-1931 роках він напише збірку «Друге народження», з приводу якої і досі сперечаються дос-лідники. Одні кажуть, що Пастернак пристосувався до соціалістичного ладу, почав служити радянському урядові. Інші вважають, що поет потрапив під вплив Зінаїди Нейгауз, дружини його товариша Генріха Нейгауза, відомого музиканта . Зінаїда Миколаївна на той час захоплювалася соціалізмом, брала участь у першотравневих і жовтневих демонстраціях, а Пастернак закохався в Зінаїду, і її позиція, звісно, не могла не вплинути на нього.

До речі, літо 1930 року — сонячне і щасливе — Борис Пастернак прожив у Ірпені, під Києвом, де йому добре відпочивалося в колі друзів і знайомих. Київ-ські враження поета знайдуть відбиток у віршах: «Ба-лада», «Ірпінь», «Літо» та ін. В Ірпені дійшов кульмі-нації роман Пастернака і Зінаїди Нейгауз. Це було нелегко і неоднозначно, адже Генріх, чоловік Зінаїди, був другом Бориса, а Пастернак теж мав свою сім'ю. Проте любов виявилася сильнішою за обставини, і Бо-рис Пастернак насолоджувався миттю щастя, неспо-дівано подарованої йому долею. Борис і Зінаїда гуля-ли іртиськими стежками, їздили до Києва на концер-ти, збирали листівки з видами Києва... Пастернак пи-сав, а Зінаїда переписувала його вірші в особливий зошит, який став німим свідком ірпінського літа.

У 1930 році Пастернак написав вірш «Смерть пое-та», присвячений Маяковському. Ще у 1910-х роках вони товаришували, обидва належали до групи футуристів, але Пастернак не погоджувався з Маяковським з питань естетики.

Сталін завжди намагався зробити з Пастернака «придворного» поета, а по смерті Маяковського особ-ливо. Сталін викликав до себе Пастернака, вів із ним телефонні бесіди, а Пастернак навіть деякий час вірив, що Сталіна можна просвітити, що його поетичне сло-во здатне певним чином вплинути на тирана. Пізніше Борис Леонідович зрозуміє, що помилявся. Але вже у 30-ті роки Пастернак усвідомлював існуюче насиль-ство.

Ірпінське літо розділило життя Пастернака нав-піл. Якщо в 1930 році у нього ще були деякі надії на краще майбутнє, то через 2-3 роки від цих надій не залишилося й сліду.

У 1934 році Пастернак виступає на І з'їзді радян-ських письменників, де його виступ різко відрізнявся від загальних закликів до виконання «соціального замовлення».

У 1936 році Пастернак бере участь у дискусії про формалізм. Ця дискусія перетворилася на політичну розправу з видатними діячами культури того часу: Б. Пільняком, Ю. Олешею, Д. Шостаковичем, Вс. Ме-йєрхольдом. Пастернак намагався захистити талант, але отримав відсіч. Зі Спілки письменників до нього послали членів, щоб дізнатися про його здоров'я.

У 1937 році Пастернак відмовляється підписати лист із вимогою смертного вироку Якіру, Тухачевському та іншим воєначальникам.

У 1939 році на нього заводять справу в НКВС. Пастернак дружив із Вс. Мейерхольдом, режисером Камерного театру, у якому ставили не пролетарські п'єси, а класичні вистави, що пробуджували у гляда-чів почуття прекрасного і вільне мислення. Мейерхольда заарештували і звинуватили у зв'язках з іно-земними розвідками. Звичайно, це був лише вигада-ний привід. Пастернак намагався врятувати Мейер-хольда, та все марно. По нього самого вже мали при-їхати люди у чорних костюмах. Але Пастернак зали-шився на волі.

Восени 1945 року Пастернак починає роботу над романом, про який мріяв усе життя. Уже загинув Мейєрходьд, помер Булгаков, були розстріляні україн-ські неокласики... Пастернак усвідомлював, що він може стати наступною жертвою, і готувався до смер-ті. Тому роман «Доктор Живаго» він писав як духов-ний заповіт нащадкам. Жодного рядка з роману не було надруковано в ті роки. А про Пастернака писали, що він відірвався від соціалістичного будівництва, про-тиставив себе народові.

Пастернака не чіпали, але сиділа у в'язниці близь-ка для Пастернака людина — Ольга Івинська, котра стала прототипом Лари у романі «Доктор Живаго». Борис Леонідович писав тоді Ренаті Швейцер: «її по-садили через мене, щоб домогтися свідчень проти мене. Тільки її