У 1939 р. на Б. Пастернака завели справу в НКВС. Приводом для цього стала його дружба із В. Мейєрхольдом — режисером Камерного театру, у якому ставили не пролетарські п'єси, а класичні вистави, що пробуджували в глядачів почуття пре-красного і вільне мислення. В. Мейєрхольда заарештували і звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками. Певна річ, то був лише вигаданий привід. Намагання Б.Пастернака вря-тувати його виявилися марними. Яким чином самому пись-меннику вдалося уникнути арешту, невідомо. Може, Сталін сподівався, що Б.Пастернак нарешті погодиться писати "пра-вильні" вірші. А поки цього не трапилося, його просто не дру-кували. Єдине, чим Б. Пастернак заробляв тоді на життя, були переклади (з Й.-В. Гете, Т. Шевченка, Г. Гейне, В. Шекспіра, А. Міцкевича, Ф. Петрарки).

Восени 1945 р. Б. Пастернак почав працювати над романом, про який мріяв усе життя. Уже загинув В. Мейєрхольд, помер М. Булгаков, були розстріляні українські неокласики. Письменник усвідомлював, що він може стати наступною жертвою, і готувався до смерті.

Роман "Доктор Живаго" він писав як духовний заповіт нащадкам. Жодного рядка з роману не було надруковано в ті роки, а критика писала, що Б.Пастернак відірвався від соці-алістичного будівництва, протиставив себе народові. Письмен-ника не чіпали, але сиділа у в'язниці близька йому людина — Ольга Івінська, що стала прототипом Лари у романі "Доктор Живаго". Він писав тоді Ренаті Швейцер: "її посадили через мене. Щоб домогтися свідчень проти мене. Тільки її мужності я зобов'язаний тим, що мене не арештували і я маю змогу писати".

Під час жорстокого терору, знищення мільйонів людей Б. Пастернак писав роман, де стверджував свободу людини, живий дух, які необхідно повернути світові. "Доктор Живаго" (тобто живий) — саме так називається роман. Герой твору Юрій Живаго — лікар, який, незважаючи ні на що, зберіг в собі відчуття особистої свободи, здатність мислити й кохати. Проте він не може жити у світі зла і насильства. Його смерть символічна, але Б. Пастернак утверджує думку, що дух людини залишається жити і після її смерті. Тому роман завершується віршами Юрія Живаго, які несуть світло високої духовності й цим самим заперечують темряву і морок жорстокості.

Б. Пастернак разом зі своїм романом пережили страшні сорокові роки. Розправа над поетом відбулася набагато пізніше, коли до влади прийшов М. Хрущов. Незважаючи на "відлигу", на свіжий вітер свободи, що начебто з'явився, хід історії не змінився, знову почалися переслідування інтелігенції. Одним із перших вони торкнулися Б.Пастернака, за ним цькували О.Солженіцина і О.Твардовського, І.Синявського і Ю.Даніеля, Й.Бродського і О.Галича.

Завдяки щасливому випадку роман "Доктор Живаго" пережив сталінські й хрущовські часи. Зберегла його Ольга Івінська. Вона передала роман в італійське видавництво Фільтрінеллі, де він і був надрукований 1957 р. У 1958р. Б.Пастернак за досягнення в галузі класичної поезії й прози був удостоєний Нобелівської премії. Але що чекало його на батьківщині?

Б.Пастернака виключили зі Спілки письменників. З ним було небезпечно зустрічатися, його дача в Передєлкіно була під наглядом. Письменник відчував загрозу нових арештів, тому у телеграмі до Шведської академії відмовився від Нобелівської премії. Це не було виявом духовної слабкості. Б. Пастернак знав, що хвороба легенів не залишає йому ніяких надій, і він не боявся смерті. Але думав про живих, про своїх рідних і близьких друзів — про О.Івінську, про сина Євгена, про Всеволода і Тамару Іванових, що жили поруч. Проте відмова від премії нічого не змінила, обшуків і арештів не можна було спинити, та письменник цього вже не побачив. 30 травня 1960 р. він помер.