Мистецька стихія загострює переживання, поглиблює роздуми, активі-зує творчу думку Л. Ревуцького. Він з головою поринає в музику, яка тепер посідає головне місце в його житті. Університетські заняття юрис-пруденцією відходять на другий план. З величезним інтересом слухаючи оперні спектаклі й різноманітні концерти, Ревуцький прагне усвідомити всі достоїнства й вади музичних творів та їх виконання. Юнака приваблює професіональна май-стерність, технічна досконалість виконавців. Найбільше полонила Ревуцького творчість П. Чайковського. Сильне враження справили на нього також четверта, п'ята і шоста симфонії та увертюра-фантазія «Ромео і Джульєтта». Поза учбо-вою програмою Ревуцький розучував «Пори року», перший фортепіанний концерт, сонату Чайковського. Біографія композитора була настільною книгою юнака. Протягом всього творчого життя Лов Миколайович звер-тався до висловлювань Чайковського і до прикладів з його творів, наво-дячи їх як авторитетні аргументи, підкріплюючи ними свої твердження. До «музичних кумирів» юнака належав також С. Рахманінов.

Велике значення у формуванні мистецьких смаків, уподобань та погля-дів Л. Ревуцького мала російська та українська література. Юнак захоп-люється читанням творів Пушкіна, Лермонтова, Шевченка, Некрасова, Тургенєва, Короленка, Чехова, Горького. Цікавиться він і природничими науками, зокрема астрономією, а також фотографуванням.

Перші записані музичні твори Л. Ревуцького з'являються у 1907— 1908 роках. Це три романси: «Із сліз моїх» (слова Гейне), «Дзвін» (слова Скитальця) та «Осінь» (слова Коріна) і фортепіанні п'єси — дві прелюдії і два вальси до-дієз мінор та сі-бемоль мажор. Протягом 1910—1912 років Л. Ревуцький самотужки працює над фор-тепіанним концертом мі-бемоль мінор (написано клавір перших двох ча-стин і розпочато начерк партитури) і над «Сонатним алегро» сі мінор.

В 1913 році на базі музичного училища РМТ відкрилася Київська консерваторія, і на посаду професора композиції було запрошено Р. М. Глієра. Вступові Л. Ревуцького до класу Глієра сприяв його вчитель з форте-піано Ходоровський. Молодий композитор виконав своє «Сонатне алегро» сі мінор. Твір сподобався, а його автора було прийнято до класу композиції. Л. Ревуцький почав навчатися у Глієра, не залишаючи занять з Ходоровським. У Глієра студенти композиторського класу консерваторії вивчали й такі необхідні для композитора дисципліни, як контрапункт, фуга, симфонічна інструментовка. Багато що з творчих засад Глієра було близьким мистецькій особистості Ревуцького. Це — прагнення до мудрої врівноваженості виражальних за-собів, зокрема у звучанні оркестру; звертання до оркестрової палітри ве-ликого діапазону — під масивних «пластів» до найніжнішого прозорого звукового серпанку — притому без жодних перебільшень. Навчаючись у класі композиції, Ревуцький продовжував наполегливо вчитися у видатних майстрів минулого і сучасності, в тому числі у стар-ших своїх сучасників Рахманінова і Скрябіна. Він відвідував спектаклі й концерти, навіть репетиції, часто з партитурою в руках.

Інтенсивна робота під керівництвом Глієра тривала усього неповних два роки. Крім наполегливого вивчення музично-теоретичних дисциплін і творів великих композиторів, Ревуцький багато уваги приді-ляв творчості. В той час він написав три фортепіанні прелюдії і першу частину сонати до мінор.

Наприкінці 1915 року в зв'язку з подіями першої світової війни обидва учбові заклади, де навчався Ревуцький було евакуйовано: університет — до Саратова, а консерваторію — до Ростова-на-Дону. На екзамени дово-дилося їздити в ці міста. Зрозуміло, що про систематичні заняття не могло бути й мови. До того ж Ревуцькому випадало, внаслідок канцелярської помилки, на рік раніше йти в армію. Довелося їхати до Петрограда з'ясо-вувати цю справу. В Петрограді йому пощастило побувати на концерті Рахманінова, який виконував твори Скрябіна.

Здавши університетські випускні екзамени достроково, в кінці 1916 року Ревуцький дістає військове призначення, а в квітні 1917 року вирушає на Ризький фронт як артилерист. Цілком зрозуміло, що у зв'язку з цим музичні заняття були занедбані. Але він все ж записав три народні сол-датські пісні. Користуючись тим, що серед його речей були кишенькова партитура вступу до опери Р. Вагнера «Трістан та Ізольда» і нотний папір, Ревуцький робить перекладення для двох фортепіано в чотири руки. Він занотував також варіанти тем для двох частин раніше задуманої першої симфонії. Через кілька місяців після Великої Жовтневої соціалістичної револю-ції Ревуцького було демобілізовано, і він, після недовгого перебування в Москві, переїздить на дуже короткий час до Києва, де намагається знай-ти постійну роботу, а поки що пише рецензії на нові музичні видання. При зустрічах з Глієром ведуться розмови про завершення першої сим-фонії — циклічного чотиричастинного твору. За порадою Глієра Ревуцький подає як дипломну роботу готові в партитурі дві частини першої симфонії та кілька творів малих форм. Це було достатньою підставою, щоб офор-мити закінчення консерваторії.

Але Київ був під владою інтервентів, і Лев Миколайович виїхав до Іржавця, де займався сільським господарством, а пізніше працював у при-луцькій залізничній амбулаторії реєстратором.

Усе поступово він повертається до музичної діяльності: дає приватні уроки фортепіанної гри й теорії музики, виступає в концертах як піаніст, бере участь у заходах щодо організації музичної школи і симфонічного оркестру в Прилуках та у створенні філії Товариства імені Леонтовича. Творча праця спочатку проходить з великими перервами — над першою симфонією, фортепіанними прелюдіями (тв. 7) та ескізами твору для сим-фонічного оркестру на українські народні теми, матеріали якого було використано для другої симфонії,— а в 1922—1923 роках пожвавлюється, коли з'явилася можливість залишити роботу на залізниці. У той час композитором було створено дві аранжировки «Інтернаціо-налу» для мішаного хору і для фортепіано,