Знаменною подією в житті композитора був його переїзд у 1924 році до Києва, де він почав свою багаторічну педагогічну діяльність. В атмосфері вируючого музичного життя Києва активізуються творчі сили композитора, зростає прагнення вдосконалювати свої музичні знан-ня, жадоба здійснювати все нові творчі задуми. Викладаючи студентам музично-теоретичні дисципліни, він сам виконує безліч вправ з гармонії та поліфонії, розширює свої знання музичної літератури, в чому йому допомагає спілкування з відомим піаністом Г. М. Беклемішевим. Одним з найближчих друзів Левка Миколайовича став композитор В. С. Косенко. На той час припадає і зближення Ревуцького з композитором В. А. Золотарьовим, який разом з ним та Г. Беклемішевим входив до комісії, що мала видавати «Український педагогічний репертуар для фортепіано». До речі, Лев Миколайович написав для цієї серії три дитячі п'єси на теми українських народних пісень (двох веснянок і колискової із збірки К. Квітки «Українські народні мелодії»), «Гумореску» та один з найпопулярніших нині в українському фортепіанному репертуарі творів — «Пісню». Він пише поему «Пори року» на слова О. Олеся для хору, солістів і симфонічного оркестру (закінчено було першу частину — «Зима»), романси, інструментальні п'єси, зокрема «Прелюдії» (тв. 11), масові пісні («Уперед» на слова П. Грабовського, «На залізних дверях» на слова М. Рильського та ін.), транскрипції органних фуг Й.С. Баха і музичні ілюстрації до тоді ще німих кінофільмів. Але головний його інтерес спрямований на українську народну пісню. І реалі-зується він по-різному. Передусім — це величезна кількість обробок, сольних і хорових. Робота над ними розкрила композиторові безмежні можливості розвитку національного мистецтва. Вміння глибоко збагнути суть пісні, розвинути особливості її інто-націй, ритмів, складу тощо — дуже цінне для композитора, проте цим не вичерпується національне в мистецтві. Таке відчуття національного знайшло своє відбиття безпосередньо в його обробках для голосу та фортепіано, які складають збірки «Сонеч-ко», «Галицькі пісні», «Козацькі пісні», а також в хорових обробках, таких, як «Три вес-нянки», рекрутська «Ой ти, зоре вечірняя», жартівлива «На кладочці умивалася». Оригінальні його твори характеризуються більш узагальне-ним трактуванням народної пісенності, наприклад, у хорах на слова Т. Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле», «У перетику ходила» (1927) та в інструментальних творах на основі фольклорних мелодій — «Пісні» для фортепіано, «Менуеті» для скрипки, ескізах струнного квар-тету. Але найяскравішим художнім втіленням творчих прагнень композитора є його друга симфонія. Л. Ревуцький закінчив це велике музичне полотно в 1927 році. Навесні 1928 року харківським оперним оркестром було виконано першу частину симфонії на концерті, присвяченому пам'яті Т. Шев-ченка, а влітку, 10 серпня, друга симфонія повністю прозвучала в київ-ському Пролетарському парку під керуванням композитора М. Радзієвського і незабаром була повторена диригентом А. Маргуляном. На першому Всеукраїнському конкурсі до десятиріччя Великої Жовтне-вої соціалістичної революції друга симфонія Л. Ревуцького була відзна-чена першою премією.

У 30-х роках композитор пише багато творів спеціального призначен-ня — для певної аудиторії або певного виконавського колективу_- йдеться про дитячі хори («В дитячому садку», «Відпочинок», «До нових перемог», «Більшовицька весна», «Холоди»), музику для кіно (до фільму «Степові пісні», для дитячого радіофільму «Микита Лис»), музичне оформлення драматичних п'єс та літературних монтажів («Після балу» М. Погодіна, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Богдан Хмельницький» О. Корній-чука), пісні для капели бандуристів, самодіяльних хорів, жіночого хоро-вого ансамблю. Продовжуючи працювати над обробками народних пісень, Ревуцький звертається, зокрема, до радянського фольклору. Він гармонізує кілька пісень для збірки «Українські пожовтневі пісні», що вийшла з друку в 1936 році. Крім вокальних, композитор створює також ряд інструментальних тво-рів — «Молдавську колискову» для гобоя та струнного оркестру, «Баладу» для віолончелі. В 1934 році Ревуцький закінчив чотиричастинний концерт фа мажор для фортепіано з оркестром.

Багато уваги приділяв Ревуцький редагуванню творів своїх та інших авторів. Ним відредаговано першу і закінчено другу частину фортепіанно-го концерту покійного друга В. С. Косенка. З 1936 року розпочинається величезна й копітка робота — редагування опери «Тарас Бульба» М. Ли-сенка. Лібрето М. Старицького повинен був опрацювати М. Рильський, інструментувати оперу доручалось Б. Лятошинському, на долю Ревуцького випадала загальна музична редакція

В особистому архіві Л. Ревуцького збереглися тогочасні записи, які свідчать про те, що ця творчо-редакторська робота розподілялась на кілька видів:

1. Незначні зміни, власне виправлення, коли уважна й обережна рука редактора ледь торкалася якогось звороту або акорду;

2. Значніші зміни, коли були потрібні скорочення й перестановки деяких епізодів;

3. Дописування окремих номерів і навіть сцен з додержанням стилю Ли-сенка.

Прем'єра опери Лисенка у новій редакції відбулася 27 квітня 1937 року на сцені Київського театру опери та балету.

До роботи над другою симфонією Льву Миколайовичу довелося повер-нутися ще раз в післявоєнні роки, оскільки її партитура зникла під час Великої Вітчизняної війни

В тому ж 1941 році композиторові на знак визнання його заслуг у роз-витку вітчизняного мистецтва без захисту дисертації було присвоєно вче-ний ступінь доктора мистецтвознавства і почесне