І хіба ж не прикро, що й сьогодні, у незалежній Україні, ми не знаємо і не шануємо своїх геніїв? Для ба-гатьох із нас, признаймося, ста-ло відкриттям ім'я творця елект-ронного телебачення, сина вели-кого українського поета Бориса Грабовського. А чи багато свого часу ми могли знати про світове відкриття в космонавтиці і раке-тобудуванні цілої когорти українців? Так, йдеться про Ми-колу Кибальчича, який робив креслення і розрахунки першої космічної ракети на стіні тюрем-ної камери; про героя Вітчизня-ної війни 1812 року генерала Олександра Засядька — нащад-ка запорозьких козаків-гармашів. Це його ракети відіграли визначальну роль у війні з Туреч-чиною. Між іншим, у їхній основі був принцип «катюші» застосо-ваної у Другій світовій війні.
А ще згадаймо Костянтина Едуардовича Ціолковського. Про нього зазвичай пишуть як про «видатного російського вченого і винахідника». Чому ж ми так лег-ко віддали його сусідам? Адже Костянтин Ціолковський — пря-мий нащадок Северина Наливай-ка, родом з Гусятина на Поділлі. Батько його народився на Рівненщині і мав прізвище Ціолковський-Наливайко. До речі, брат вченого підписувався подвійним прізвищем.
Згадаймо ще чи не най-яскравішу зірку на науковому космічному небосхилі - полтавця Юрія Кондратюка (О.Шаргея). Не забудьмо й про те, що четверо генеральних конструкторів ра-дянських ракетно-космічних сис-тем, завдяки яким уперше в світі було запущено штучний супутник Землі, космічний корабель з лю-диною на борту, досягнуто Міся-ця, Венери і Марса, створено унікальні орбітальні станції, ракети-носії, нарешті, ракетно-ядер-ний щит СРСР - це Сергій Корольов, Михайло Янгель, Воло-димир Чоломей і Валентин Глуш-ко. Вони були українцями. А з 22 генеральних (головних) конструкторів, які очолювали 10 основних конструкторських бюро СРСР і країн СНД протягом 40 років космічної ери, одинадцяте-ро мають стосунок до України (хто народився, хто навчався, а хто працював...). Ось їхні прізви-ща: В.Глушко, А.Ковтуненко, С.Конюхов, С.Корольов, С.Крю-ков, А.Недайвода, М.Решетнєв, Ю.Семенов, В. Уткін, В. Чоломей, М. Янгель... І коли нині з ім'ям академіка Сергія Павловича Ко-рольова люди пов'язують епо-хальні події цивілізації: запуск першого штучного супутника Землі, політ на Місяць і Венеру, політ у космос Юрія Гагаріна, то про його побратима і сподвижни-ка Валентина Петровича Глушка широкий загал знає значно мен-ше.
Справді, в УРЕ, . про Ва-лентина Глушка написано дуже скупо: академік АН СРСР з 1958 року, конструктор першого в світі електротермічного двигуна (1929 - 1933) і перших вітчизня-них рідинних реактивних двигунів РРД (1929- 1931). Запропонував нові компоненти пального для РРД. Ось і все. Решта — інфор-мація про його нагороди та депу-татство. Не більше і в «Советском Знциклопедическом Словаре» за 1982 рік...
Тим часом Валентин Глушко автор 222 наукових праць і ста-тей з питань ракетно-космічної техніки, зокрема двигунобудування, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державних премій, удостоєний золотої ме-далі імені К. Ціолковського. Це визнання славетного вченого, а яким був шлях до цього визнан-ня?
Валентин Глушко народився в Одесі. Середню освіту здобув у 1924 році, закінчивши профте-хшколу. Саме цю школу і в тому ж році закінчив Сергій Корольов. Із тією різницею, що С.Корольов за спеціальністю будівельного робітника-черепичника, а В. Глушко (після піврічної практики на заводі гідравлічної апаратури) отримав ще посвідчення слюса-ря і токаря.
Треба було обирати дорогу в житті. 15-річного хлопця захопи-ли романи французького пись-менника Жюля Берна, а згодом праці Костянтина Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами» та «По-за Землею». Він написав учено-му. Між ними зав'язується листу-вання. Так, в листі до Костянтина Едуардовича від 26 вересня 1923 року Валентин Глушко писав, що проект міжпланетного і міжзоря-ного подорожування цікавить йо-го «вже більше двох фоків». В іншому листі від 8 березня 1924 року він ще впевненіше .стверд-жує, що міжпланетні подорожі «є моїм ідеалом і метою мого життя, і яке я хочу присвятити цій великій І справі, на думку про яку я наштовхнувся досить-таки дивним чи-ном. Уже три роки як я кожну вільну хвилину присвячую їй». Ось таке зізнання. Ціолковський надсилає йому книги. Нага-дуємо, що вченому було тоді 67 років, а Валентинові - 15 - 16 років.
Саме тоді він ознайомився з працями Костянтина Ціолковського і Юрія Кондратюка, який повторив низку експериментів видатного вченого і розробив власну теорію подолання космічних просторів. Наслідком цієї наукової діяльності стала книжка «Завоювання міжпланет-них просторів», видана 1929 року з передмовою професора Вєтчинкіна. Один примірник книжки Юрій Кондратюк надіслав К. Ціолковському, один - Перельману, автору книги «Міжпланетна подорож». Невдовзі Юрій Конд-ратюк отримав листи-подяки від Ціолковського і від Перельмана, котрий повідомив, що книжкою зацікавилася група ленінградсь-ких інженерів на чолі з відомим ракетником Тихомировим. До цієї групи тоді вже входив і випу-скник Ленінградського універси-тету Валентин Глушко.
Пізніше він напише: «Поряд з використанням праць Ціолковсь-кого з великим інтересом ми вив-чали багату новими ідеями цікаву книгу Кондратюка...».
Отож дороги трьох великих українських учених перетнулися у часі. Після закінчення Ленінградського університету Валентина Глушка запросили на роботу до Ленінградської газо-динамічної лабораторії. Фактич-но з цього часу Валентин Петро-вич Глушко почав займатися ра-кетними двигунами.
1929 року Глушко створив електричний ракетний двигун, який було використано значно пізніше, в 1964 році, для забез-печення орієнтації та корекції траєкторії на кораблі «Восход» і автоматичної станції «Зонд-2». Він був придатний для космосу, за межами земного тяжіння. В 1930 році вчений починає займа-тися конструюванням рідинно-реактивного двигуна. Власне, без двигуна такого типу мрія людства сягнути космосу зали-шалася б недосяжною. Тому у ве-ресні 1933