Чан Кайші (1887—1975) — політичний, військовий і дер-жавний діяч Китаю. Закінчив військову академію в м. Токіо. Учасник Синьхайської революції 1911—1913 pp. Один з лі-дерів Гоміндану, з 1922 р. — начальник штабу гомінданівсь-кої армії', з 1928 р. — генералісимус. Президент Китайської $ республіки в 1928—1949 pp. Після перемоги комуністів у 1949 р. залишив континентальний Китай і очолив гомінда-нівський уряд Тайваню (офіційна назва «Китайська респуб-ліка»). Період його правління в Тайвані супроводжувався бурхливим економічним розвитком.

Китай у період протистояння Гоміндану і Ком-партії ;

Розкол у національно-революційному таборі відбувся внас-лідок загострення протиборства двох тенденцій у розвитку китайської революції. Чан Кайші та більшість лідерів Гомін-дану вважали, що революція скінчилася і настав час для ре-форм, які б модернізували Китай. Наприкінці 1928 р. Гомін-дан прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції і початок перетворень. Програма діяльності Гоміндану передбачала проведення грошово-фінансової ре-форми, створення державних банків, розвиток державного сектора економіки, обмеження орендної плати на селі, від-новлення повного суверенітету Китаю тощо.

Компартія Китаю мала іншу програму, шо передбачала

продовження революції, встановлення диктатури пролетарі-ату й селянства у формі рад, здійснення аграрної революції, націоналізацію підприємств, банків, залізниць тощо. Для надійного захисту своєї влади комуністи планували озброю-вати широкі маси робітників і селян. Та ці грандіозні плани китайських комуністів не відповідали реаліям того часу.

Таким чином, різний підхід до проблеми вирішення май-бутньої долі Китаю спричинив протистояння Гоміндану і КПК, що переросло у громадянську війну.

Головним наслідком революції стала зміна політичного ладу. Замість колишньої системи влади, що контролювалася північними мілітаристами, було встановлено однопартійне правління Гоміндану. У жовтні 1928 р. нанкінський уряд опуб-лікував «Програму політичної опіки» і «Органічний закон Національного уряду Китайської республіки», в яких обґрун-товувався політичний устрій країни. З 1 січня 1929 р. Китай вступив у «період політичної опіки», тобто в період правлін-ня партії Гоміндан. Однопартійне правління супроводжува-лося яскраво вираженими авторитарними рисами в особі Чан Кайші.

У внутрішній і зовнішній політиці Гоміндан спирався на вчення Сунь Ятсена. Незважаючи на значні труднощі (гро-мадянська війна між Гомінданом і КПК, світова економічна криза, внутрішньополітична боротьба в Гоміндані тощо), за так зване «нанкінське десятиліття» вдалося досягти вагомих успіхів. Наріжним каменем соціально-економічної політики гомінданівського уряду стало зміцнення державного сектора економіки. Було взято під контроль систему фінансів країни, створено механізм державного контролю за економікою, за-проваджено планування економічного розвитку. Водночас діяли державно-приватні підприємства. Щоб збільшити час-тку національного (державного і змішаного державно-при-ватного) капіталу, уряд обмежував привілеї іноземного капі-талу. Водночас було ліквідовано внутрішні митні бар'єри, що гальмували розвиток національного ринку. Китайському уряду вдалося повернути 20 концесій з 33. Ці зусилля не були мар-ними. Під час світової економічної кризи основні галузі ки-тайської промисловості давали 6,5% щорічного приросту про-дукції.

Гомінданівський уряд прийняв низку прогресивних за-конів про працю, створив систему профспілок, встановив мінімальний рівень заробітної плати. Законодавче були за-хищені права приватних підприємців. Це сприяло ізоляції, робітників, приватних власників від комуністів.

У 1930 р. було прийнято аграрний закон, який обмежив

розмір земельного володіння і орендну плату. Але зага, законодавство гомінданівців спиралося на традиційні мето / ди регулювання відносин в аграрному секторі й не змогло запобігти соціальним конфліктам у селі.

Зовнішньополітичне становище Китаю значно погірши-лося з початком японської збройної агресії. Восени 1931 р. японські війська встановили контроль у всій Маньчжурії. Китай не наважився оголосити війну, а звернувся до Ліги Націй. Поки міжнародна організація намагалася владнати конфлікт мирними засобами, японське командування орга-нізувало рух «за незалежність Маньчжурії». В лютому 1932 р. була опублікована декларація про незалежність Маньчжурії. В березні зібрався інспірований японцями «Маньчжурський конвент», який призначив правителем краю Пу І — колишньо-го китайського імператора, позбавленого престолу ще в 1912 р. Нова держава отримала назву Маньчжоу-ro. Формально вона була незалежною, а насправді — протекторатом Японії, яка тримала на її території свої війська.

Китай втратив понад 11% своєї території, що до японсь-кої окупації давала 25% всього експорту сільськогосподарсь-кої продукції. В Маньчжурії знаходилося до 40% лісів, майже 35% розвіданих запасів вугілля, 50% запасів нафти, 80% за-пасів залізної руди.

Досягнення гомінданівського уряду не вирішили найбо-лючіших проблем Китаю, але значно зменшили популярність комуністів, шо призвело до поразки так званого «радянсько-го руху». Наприкінці 1927 р. Компартія Китаю почала зброй-ну боротьбу з Гомінданом за встановлення революційної дик-татури у формі рад. Спроби знайти підтримку серед робітни-ків були марними, і комуністи зробили ставку на селян. Гас-ло здійснення аграрної революції через передачу всієї землі селянству стадо стрижнем програми Компартії. У віддалених сільських районах комуністи розгорнули боротьбу за ство-рення опорних революційних баз. У квітні 1928 р. було ство-рено перший радянський район у провінціях Хунань і Цзянсі. До середини 1930 р. в 11 провінціях переважно Південного і Центрального Китаю налічувалося вже 15 радянських райо-нів. У листопаді 1931 р. відбувся Перший Всекитайський з'їзд представників радянських районів, який проголосив Китайсь-ку Радянську Республіку на чолі з Мао Цзедуном.

Оскільки основна маса селянства була інертною, розра-хунок Компартії на стихійну революцію не виправдався. Тому головним засобом здійснення революційних перетворень у Радянських районах стада армія. КПК вдалося організувати напівпартизанську Червону армію, яка в 1933 р. налічувала

300 тис. бійців. Упродовж 1930—1933 pp. Червона армія від-била чотири походи гомінданівських військ. У жовтні 1933 р. Чан Кайші організував п'ятий похід проти радянських райо-нів. У тривалих боях Червона армія зазнала поразки і змуше-на була залишити майже всі свої південні