БЕРИЛІЙ

1. Життя і твори. Публій Вергілій Марон

народився в 70 р. до н. є. в Північній Італії, в селі Андах, біля Мантуї. Освіту здобув у Кремоні та в Римі. Проте вже в 42 р. до н. є. він повернувся додому, бо не був прихильний до місько-го життя, а любив просте життя в глухій провінції. В 41—40 pp. до н. є. його маєток конфіскували цезаріанці, яким після битви під Філіппами було надано можливість винагородити себе зе-мельними наділами в Італії. Вигнаний із свого рідного помістя, він при сприянні Мецената одержав маєток у Кампанії tV^

будинок у Римі. Його ставлення до імперії Августа глибоке й щире, й він від душі оспівує свого покровителя в першій еклозі із збірки «Буколіки». Цим «Буколікам» передують ранні вірші, які ввійшли до збірки «Catalepta» («Витребеньки»), в якій знаходи-мо різнорідні мініатюри епікурійського, ідилічного, літературно-критичного й епістолярно-побутового характеру. В ранній молодості Вергілій і справді був близький не тільки до неоте-риків, а й до епікурійських філософів Сірона й Філомедг. Автор-ство як усієї збірки, так і окремих віршів з неї Вергілію часто не приписували.

Світову славу принесли Вергілію інші, які вже безумовно належать йому, твори: «Буколіки» («Пастуші вірші») й «Екло-ги» («Вибрані вірші»), а потім «Георгіки» («Хліборобські вір-ші») й особливо «Енеїда». «Буколіки» Вергілій писав у 42— 39 pp. до н. є., «Георгіки» — в 37—ЗО pp., а «Енеїду» — в 29— 19 pp. Помер Вергілій у 19 р. до н. є. після подорожі по Греції, куди він поїхав був для збирання матеріалів.

Історики змальовують Вергілія як скромну, без будь-якого честолюбства людину, душевно віддану сільському життю, і як цілком щирого палкого прибічника імперії Августа. Імператор Август, який припинив у Римі розбрат й мріяв про відродження одвічної простої римської доброчесності й, крім того, не терпів ніяких політичних угруповань,Гщо могли б бути небезпечними для нього^мав в особі Вергілія саме таку підходящу людину, яка насамперед любила сільське господарство й поетичну твор-чість і далеко стояла від усякої політичної боротьби.

Його скромність була такою популярною, що надалі його ім'я почали писати не «Вергілій», а «Віргілій», виводячи його від латинського слова virgo, яке означає «дівчина» (ця етимо-логія, звичайно,— наслідок вигадки).

2. «Буколіки», або «Еклоги». а) Як показує сама назва збір-ки, це пастуша поезія. У збірці 10 еклог, які можна no-класифікувати ось так. Насамперед, тут є еклоги власне буко-лічні, а потім еклоги алегорично-буколічні. Перші зображують поетичні змагання пастухів двовіршами (III), чотиривіршами (VII) й цілими піснями (VIII). Алегорично-буколічні еклоги (І, IV, IX і X) шакимиьно виражають важливі суспільно-полі-тичні явища й філософські ідеї: мирне й щасливе життя обла-годіяного «юним богом» Тітіра (І), космогонію в устах п'яного Сілена (IX) та «пророкування» про народження маляти для врятування світу (IV).

б) Художній стиль. Незважаючи на велику залеж-ність від Феокріта, вірші якого Вергілій іноді химерно комбінує, він створює свій власний стиль. Те, що Вергілієві пастухи пере-живають любовне нудьгування й займаються поезією або музи-кою, дуже схоже на стиль Феокріта. Але саме ставлення Вергі-лія до зображених у нього пастухів зовсім інше. Пастухи Феокріта мало індивідуалізовані, всі розмовляють по-міському, й

Феокріт малює їх швидше зневажливо й навіть критично або, в усякому разі, іронічно. ^ пастухів Вергілія* зображено як ціл-ком справжніх пастухів, ніякої іронії щодо їхніх характерів і занять у» Beppwrf5T не помітно; ^ьвч його пастухи -і аниж розмов-ляють високопоетичною мовою ¦«-«¦©-вченому" ъ} все-таки відчу-вається, що для Вергілія це справжній реалізм, що саме таких людей він реально бачив і сам поділяв їхні почуття й надії.

Таким чином, h погляду сюжету еклоги Вергілія є зображен-ням пастушого життя, а з погляду ідейного значення — це про-паганда ідеології дрібного хліборобстeaj'або ідеалізація сіль-ських робіт і простої сільської поезії. З поєднання такого роду сюжету з таким ідейним змістом і народжується художній стиль його еклог, який представлено також досить різноманітно.

в) Відзначимо насамперед стиль у власному розу-мінні буколічний, який можна спостерігати майже в кожній еклозі, але особливо в еклогах II, III, V, VII і VIII. В ек-лозі II—любовне нудьгування в оточенні густого лісу, фіалдкг* маків, нарцисів, анісового цвіту, кориці, лавра, вакциній, айви, каштанів, мирта, рожі й лілій. Співають цвіркуни, ящірки хо-ваються від спеки в траву. Багато овець і козенят і вдосталь

молока прямо з-під корови. Промигають образи затихлого й дзеркально-нерухомого моря, спекотного дня й призахідного сонця. В еклозі III фігурують букові кубки, на яких вирізано лози, плющ і людські обличчя. В еклозі V — пісня про смерть міфічного пастуха Дафніса серед ніжних квітів і усмішливої природи, на очах у його вдячних і захоплених шанувальників. Ні в одній із зазначених еклог, включаючи VII й VIII, немає ні одного натяку ні на політику, ні на філософію. Тут просто зобра-жено пастухів з їхніми любовними почуттями, з їхніми поетич-ними змаганнями, в оточенні багатої, ніжної й квітучої природи.

г)/Проте оцей безтурботний ідилічний спокій^що його на-малював Вергілій,2_спокій вдалині від літературних суперечок і міського життя, все-таки відзначається різними літературно-суспільними тенденціями. Так, на початку еклоги VI є присвята проконсулові -Цізальпінської Галлії Альфенові Ват/ який по-сприяв Вергіліььі а період аграрних заворушень, цього Вара, каже поет, оспівує й уся природа. Еклогу X присвячено поето-вому другові, елегійному лірикові й громадському дїяч'еві ^Коіц мелію ..Гадду. Тут