Треба сказати й про зовнішню сторону цього послання Гора-ція. Воно витончене й розмаїте, як і сам Горацій взагалі. Що б не говорити про внутрішній зміст цього твору, з зовнішньо художнього погляду він і тепер дає особливого роду тонку насо-лоду, почуття краси й разом з тим деякої внутрішньої обмеже-ності. Горацій — це класична витонченість, де завжди мінімум виразу й максимум виразності.

Загальновідомим є Гораціїв прийом вживати сентенції на

початку й у кінці окремих частин свого твору. На початку від-дТлу вони звучать як ефектні вступні акорди, в середині й кін-ці — як витончені музичні заключні фрази. Наприклад, не до-сить, щоб поетичні твори були чудові, хай вони будуть і насо-лодні (99),— вірш, уміщений у Горація на межі між міркуван-ням про введення зворушливих епізодів у трагедію й міркуван-ням про відповідність дикції настроям героя. Запевненням, що «слів ще багато відродиться з тих, що давно вже опали» (68), він закінчує відділ про неологізми. Добре звучить сентенція «І джерело і засади писання поправного — розум» (309) на по-чатку відділу про філософську освіту поета. Слова «Бути корис-ними хочуть або розважати поети» (333) прекрасно відкривають своєю простотою й самоочевидністю ціле міркування про по-трібні й непотрібні риси письменника.

Або звернімо увагу на інший прийом Горація — починати новий відділ без будь-якого переходу й зв'язку і тільки в кінці його показувати, для чого взято цю нову тему і як вона пов'я-зана з усім попереднім. Так заговорив Горацій, наприклад, про сатирівсьху драму (220—250), про історію давньогрецької дра-ми, після того як відзначив недостатню увагу римських поетів до форми своїх творів (275—288). І тільки потім, коли він зно-ву повертається до розмови про римських поетів (275), уже щоб похвалити їх за оригінальні римські сюжети, стає зрозумілим, нащо він говорив усе це про греків.

Горацій любить оживляти свою мову запитаннями. Він то говорить у вигляді запитання про недоладність протиприродних поєднань у поетичному образі (20—23); то енергійно запитує, чи ж він поет, якщо нічого не вміє й не знає (86—88); то вигу-кує з тоном запитання про те, що не можна вимагати мистець-кого смаку від грубих сільських жителів (212—213); то звер-тається до самого себе з запитанням про поетичне свавілля (265—267) і т. д. А в віршах 326—330 Горацій дає оцінку уро-кові арифметики у кмітливого й обачливого хлопчака. Дидак-тизм не перешкодив Горацієві дати цікаву суміш різних порад, спостережень, узагальнень і сентенцій. Сам перехід від першої частини послання до другої, тобто від поезії до поета, становить живу іронічну картину поета, який через свою поезію не зрізує нігті й не ходить у лазню. Через це в Горацієвому посланні дотримано тієї римської жвавості, того поетичного розмаїття, які цілком анулюють нудьгу риторичного схематизму. Багато різних настанов дає Горацій, але це не заважає йому на закін-чення змалювати поета, який під впливом свого натхнення опи-нився в ямі, й достатньо познущатися з нього. Якщо Горацій і справді використав схему підручників риторики (до того ж він міг використати її приблизно, хоч би як провідну нитку), то все одно це не заважає «Поетиці» бути посланням, написаним віль-но й витончено, невимушено й разом з тим бути виразним зраз' ком римського класицизму.

У Росії елегії Тібулла високо цінував Батюшков, Аеякі з них він і переклав. Цінував їх і Пушкін, який у вірші до Батюшкова говорить про себе, що він «Тибуллом окрещен».

2. Проперцій. Молодший сучасник Тібулла Секст Проперцій був видатним римським ліриком. Він народився близько 50 р. до н. є., а помер близько 15 р. до н. є. Його батько був багатий, але частину землі втратив, коли Август відчужував землю на користь ветеранів. Проперцій входив до гуртка Мецената, був Овідієві другом.

Він залишив нам чотири книги елегій. В основному ці вірші присвячено поетовому коханню до красуні Кінфії, справжнє ім'я якої, за словами Апулея, було Гостія.

В перших 10 елегіях І книги Проперцій пише про щастя сво-го кохання, а в решті елегій цієї книги, а також і в II книзі він здебільшого висловлює свій душевний біль від усвідомлення, що Кінфія зраджує його, але поет усе прощає їй.

Проперцій — співець пристрасного кохання, й він бачить мету життя в коханні, через це зрозумілі його слова, коли він свою перемогу над Кінфією ставить вище за перемогу Августа, яку той щойно здобув над парфянами.

Як і Тібулл, Проперцій у деяких своїх елегіях засуджує су-часне йому суспільство, де панує користолюбство, де немає ні честі, ні прав, ні добрих звичаїв.

Проперцій входив, як уже було сказано, до літературного гуртка Мецената, прихильника реформ Августа, прихильника ідеології цезаризму. Під впливом Мецената й усієї обстановки його літературного оточення Проперцій поступово відходить від любовної тематики.

В III книзі поет заявляє, що він звільняється від свого ко-хання й переходить у поезії