Проперцій — вірний прихильник олександрійської поезії, він запевняє, що він перший переніс в Італію вірші елліністичних майстрів елегії Каллімаха і Філета.

Йдучи за олександрійськими поетами, Проперцій вносить у вірші міфологічні образи, прагнучи через них висловити свої почуття. Так, він порівнює сплячу Кінфію з Аріадною, яка за-снула на березі після відплиття Тезея, порівнює її й з Андро-медою, звільненою від кайданів і заснулою на березі ріки. Страждаючу Кінфію він порівнює з Брісеїдою, Андромахою й Ніобою.

Численні міфологічні образи й порівняння надають елегіям Проперція тону вченості й не так зачіпають читача за серце, як щирі прості елегії Тібулла. Та й мова поезії Проперція не така дохідлива, як мова елегій Тібулла, в ній немало грецизмів і архаїзмів.

XIV. ОВІДІЙ

1. Життя. Публій Овідій Назон народився

в 43 р. до н. є. в місті Сульмоні (приблизно за 150 кілометрів на схід від Рима); він походив із заможного вершниківського роду. Батькові надії зробити його державним чиновником дуже рано зазнали краху, бо молодий Овідій дуже скоро переконався, що він зовсім не годиться для суддівських і адміністративних посад, які він намагався займати.

Ще в дуже молоді роки він відчув у собі покликання поета, й це змусило його ще тоді, в ранній юності, ввійти в коло тодіш-ніх найвидатніших поетів Риму — Тібулла, Проперція і навіть Горація, незважаючи на різницю з останнім у віці. Відвідування риторських шкіл у Римі рано привчило його до витонченого ри-торично-декламаційного стилю, елементи якого помітні навіть у його найпізніших творах. А в ранній молодості (близько 25 р. до н. є.) Овідій зробив подорож у Грецію й Малу Азію, яка в його час вважалася необхідною для всякого освіченого римля-нина, а особливо для поета.

Будучи матеріально забезпеченим і вільним від державної служби, Овідій проводив у Римі легковажний спосіб життя, а маючи блискучий талант віршувальника, він часто вводив і в свою поезію легковажні образи й мотиви, звичайно, вступаючи в антагонізм із політикою Августа, який мріяв відродити ста-родавні й суворі римські чесноти. Негативний вплив Овідія на римське суспільство в цьому розумінні був таким великим, що в 8 -р. н. є. Август розпорядився про вислання його з Рима в крайню північно-східну місцевість імперії, а саме в місто Томи, що було на західному березі Чорного моря (тепер місто Кон-станца в Румунії). Поет у сумовитих тонах зображував свою останню ніч у Римі, повну сліз і стогону, своє прощання з дру-жиною й слугами, а потім — довге й небезпечне плавання, під час якого його корабель мало не загинув від бурі.

Нема чого й говорити про те, що витончений і розпещений поет лише внаслідок величезного насильства над собою міг по-кинути столичну обстановку й потрапити до напівдиких сарма-тів, чужих йому й за мовою й за звичаями, в країну, клімат якої він переносив дуже важко. В листах із заслання до дру-жини, друзів і до самого Августа він часто просить про

помилування, принижуючись іноді до повної втрати власної гід-ності. Проте й Август і його наступник Тіберій (з 14 р. н. є.) за-лишалися глухими до поетових благань; І Овідій, пробувши на засланні близько десяти років, помер у 18 р. н. є. серед чу-жого йому населення, далеко від Рима з його блискучою куль-турою.

Часто дебатували питання про конкретні причини заслання Овідія. Проте це питання ніяк не можна розв'язати, бо єдиним матеріалом для розв'язування його є тільки деякі натяки, що містяться в творах самого Овідія. Значно яснішою є загальна причина заслання його. Емансипований поет, сам будучи відда-ним насолодам життя й легковажно закликаючи до них інших людей, а до того ж іще й маючи величезний успіх у Римі, являв собою для реставраційної політики Августа, звичайно, пряму опозицію,— якщо не політичну, то в усякому разі ідеологічну. Правда, Овідій не пропускав нагоди вихваляти Августа, а під час заслання він навіть раболіпствував перед імператором. Але, очевидно, цьому ніхто не вірив, а небезпека від його занадто великої популярності також була дуже велика. От, мабуть, оце й призвело до такого жорстокого покарання.

2. Перший період творчості Овідія займає час приблизно до 2 р. н. є. й присвячений він тільки любовній елегії. *

а) Загальний характер любовної елегії Овідія за своїм змістом відзначається переважно легковажною й безідей-ною тематикою, а за стилем — відривом від опису реальних по-чуттів поета до реальних коханих; цей реалізм замінюється кра-сивою й предовгою декламацією з широким використанням шкільних риторичних прийомів.

б) «П існі кохання» («Amores») є, очевидно, першим твором Овідія в цьому роді. Спочатку цей твір було написано в п'ятьох книгах. Але потім сам поет скоротив його до трьох книг, у яких усього 49 елегій.

Тут поет вихваляє якусь Корінну. Навряд чи це яка-небудь реальна жінка, швидше це просто умовно-поетичний образ, від-носно якого поет і створює свої довгі риторичні декламації. Те-матика цих елегій — описування різних любовних переживань і любовних пригод. Перші шість елегій книги І розповідають про те, як у поета поступово зростає любовне почуття.

Любовне почуття відзначається тут непостійністю, надмірною відвертістю й натуралізмом, у ньому майже