Щоб одержати уявлення про декламаційно-риторичний ха-рактер цієї любовної елегії, досить ознайомитися з другою еле-гією книги І, де Амура зображено у вигляді якогось римського тріумфатора, або з дев'ятою елегією книги І, де розвивається порівнювання кохання з військовою службою (звичайно, в іро-нічному розумінні).

Задушевнішим характером відзначається елегія на смерть Тібулла (III, 9). Також як серйозніші можна навести й 15 еле- j гію книги І про безсмертя поезії та 1 елегію книги III, де поет і зіставляє рівноцінні, з його погляду, елегію і трагедію (в моло- ¦ дості Овідій написав трагедію «Медея», яка не дійшла до нас). \ Серйознішою є й 13 елегія книги III з описом свята на честь ' Юнони в Фалері.

Сам поет, очевидно, не відчував великого задоволення від своєї досить пустої, а іноді навіть і непристойної любовної лі-; рики. В 15 елегії книги III Овідій, визнаючи за собою великі заслуги і право на популярність у нащадків, все-таки прощаєть-ся зі своєю занадто легкою музою й висловлює намір перейти до серйознішої поезії, навіть до трагедії.

в) «Г є р о ї н і», або «П о с л а н н я», складаються з 15 пос-лань міфологічних героїнь до своїх коханих (наприклад, Пене-лопи до Улісса, Філліди до Демофонта, Бркеїди до Ахілла, Федри до Іпполіта, Дідони до Енея, Деяніри до Геракла) і З послань героїв з відповідями на них героїнь (Паріса до Геле-ни і Гелени до Паріса, Леандра до Геро і Геро до Леандра, Аконтія до Кідіппи й Кідіппи до Аконтія). Таким чином, у збір-ці всього 21 послання.

«Героїні» схожі на попередню збірку Овідія в тому відно-шенні, що й тут риторика любовної мови — на першому плані. В риторських школах Давньої Греції й Риму давали певні схе-ми для розробки відповідних тем, і учні повинні були ставати віртуозами в декламаційно-риторичній розробці будь-якої літе-ратурної теми. В цьому повна схожість перших двох збірок Ові-дія, в них одна й та сама тематика. Проте зразу ж впадає в очі й велика різниця між віршами обох збірок. «Пісні кохання» — твір досить беззмістовний; навпаки, «Героїні» сповнені глибо-кого психологічного змісту, й риторику поет вико-ристовував тут переважно для психологічного аналізу. Зрозумі-ло, деякий риторичний схематизм тут усе-таки залишається. Але він тут досить різноманітний і часто відзначається живими людськими рисами.

Можна перелічити основні любовні мотиви «Героїнь». Але самі героїні тут відзначаються'яскравими й індивідуальними рисами, й ні одну з них не можна ототожнити з іншою. Тема кохання розробляється тут у зображенні розлуки й палкого ба-жання негайно зустрітися з відсутнім коханим. Залишені через об'єктивні обставини або навмисно покинуті, дружини й наре- > чені то згадують минуле життя, живописно змальовуючи своє раптове кохання, свої заслуги перед коханим, нещасне подружнє життя і взаємні присягання; то вони мучаться різними підозра-ми, докоряють коханим за зраду; то вони, ці, що кохають зараз або кохали колись, починають усіляко виправдовувати себе; або ж закохані вдаються до заклинань і проклять, впадають у

безтямний відчай, загрожуючи смертю й навіть придумуючи собі надмогильні написи.

Для характеристики стилю «Героїнь» дуже важливим є те, що тут виступають саме міфологічні герої й героїні. Це не якась там зовнішня риса твору, цих героїв не можна замінити просто побутовими персонажами, істотно не порушивши художнього стилю. В часи Овідія мало хто вірив у буквальну й наївну мі-фологію. Міфологія «Героїнь» набуває насамперед чисто худож-нього значення, перетворюючи всі ці образи кохання не на яви-ща повсякденного побуту, а на певного роду естетичну самоціль. Овідій не просто аналізує почуття кохання, він ще й милується цим почуттям, роблячи його предметом свого есте-тичного споглядання. Для епістолярного жанру Овідія в попе-редній історії літератури були деякі зразки. Уже в Евріпіда Федра писала Іпполітові. Методом листів користувались і Плавт і Катулл. І якщо Овідій приписує винахід цього епістолярного жанру собі самому («Наука кохання», III, 346), вважаючи його невідомим для інших письменників, то він має рацію тут щодо виняткової оригінальності «Героїнь», у яких суміщено епісто-лярний жанр, риторику, декламацію, поглиблену психологію й естетично розроблену міфологію. Всі ці оригінальні риси «Ге-роїнь» можна проаналізувати на будь-якому посланні, напри-клад, на посланні Дідони до Енея.

г) І н ш і твори. Овідію належать іще три твори, пов'язані э тематикою кохання: «Медикаменти для жіночого обличчя» (до нас дійшов тільки початок на 50 двовіршів з

пропусками), «Н а у к а кохання» і «Засоби від ко-х а н н я».

У першому творі доводиться необхідність для жінки стежити за косметикою обличчя на тій підставі, що внутрішні власти-вості душі стійкі, а фізична краса нестійка й потребує підтрим-ки. Даються різні рецепти, як зберігати білину обличчя, вида-ляти з нього плями і т. д.

«Наука кохання» являє собою також написаний за всіма правилами риторики віршований трактат за зразком численних посібників елліністичного часу, присвячених грі в кості або в м'яч, плаванню, прийманню гостей, кулінарному мистецтву тощо. Перші дві книги дають поради чоловікам, як зваблю-вати жінок, третя книга — поради жінкам, як зваблювати чо-ловіків.

Усі ці твори Овідія трактують не стільки про кохання, скіль-ки про різні любовні пригоди й передбачають досить сумнівну моральність тих, кому даються всі ці поради. Проте старанне вивчення