Тонкою естетикою пройняте й кохання між Орфеєм і Евріді-кою. Кохання епічне й героїчне — між Девкаліоном і Піррою. Задушевна, щира й самовіддана приязнь — між Кеїком і Гель-ціоною, але з бурхливо-трагічними епізодами й таким самим фіналом (XI).

Одним із найістотніших моментів художнього стилю «Мета-морфоз» є відображення в ньому сучасного Овідієві образотвор-чого пластичного й живописного мистецтва.

Ще з кінця минулого сторіччя й аж до цього часу Овідія досліджують у зв'язку з сучасним йому мистецтвом. Тут одер-жано кілька дуже важливих результатів.

Встановлено дуже велику схожість образів Овідія з помпе-янським живописом, зокрема з пейзажами. Якщо прочитати, на-приклад, опис печери Артеміди (III) або про черепашки на стелі в печері Ахелоя (VIII), то згадка тут про пемзу й туф, про об-лямування джерела травою мимоволі справляє враження якоїсь картини. Живописними є пейзажі річки Пенею (І) й місця ви-крадення Прозерпіни (V). Такі міфи, як про Дедала й Ікара, про Артеміду й Актеона або про циклопа Поліфема, також були предметами зображення в помпеянському живопису.

У зв'язку з живописними елементами художнього стилю Ові-дія необхідно відзначити його велику схильність до найтоншого сприймання кольорів і барв.

Крім золотавого полиску, палац Сонця має й багато інших барв: на ньому зображено лазурових богів у морі (II, 8), дочок Дорідй з зеленим волоссям, Сонце в пурпуровому одязі та пре-стол Сонця з блискучими ізумрудами. В колісниці Сонця золо-тий дишель, золоті ободи на колесах і золоті осі, срібні спиці в колесах і хризоліти та інші кольорові камені — на ярмі. Після вбивства Аргуса Юнона помістила на павиному хвості його чис-ленні очі також у вигляді дорогоцінних каменів (І, 722). Коли Фаетон падає, у нього червоний палаючий чуб, і проноситься він, наче це зоря падає. Коли Актеон побачив Діану голою, то обличчя в нього так почервоніло, як червоніє тільки хмара, коли на неї падає проміння сонця, або пурпурова Аврора. Нарциса охоплює «сліпий вогонь» пристрасті; а коли він помер, то за-мість нього з'являється квітка з жовтою серединою й білосніж-ними пелюстками.

На тканині Мінерви така безліч відтінків кольорів, що її можна порівняти тільки з райдугою, яка до того ж облямована золотом (VI, 6). Під час плавання Кеїка море стає то жовтим,

підіймаючи й такий самий пісок із свого дна, то чорним, як під-земний Стікс, на якому біліє тільки шумовиння (XI). Після смеркання, коли ніч дедалі дужче чорніє, блискає блискавка й полум'яніють хвилі від спалахів зірниці. В Іріди тисячоколірна сукня (XI, 589). Особливо часто в Овідія трапляються червоний і пурпуровий кольори. Коріння дерев від Пірамової крові стає пурпуровим (IV, 125). Медея, як тільки подумає про Язона, чер-воніє, як ота гаснуча іскра, коли її роздуває вогонь (VII, 77). Кипарис правує оленем за пурпурову вуздечку, а коли вакханки розтерзали Орфея, скелі зачервоніли від його крові. Сігейський берег червоніє від крові загиблих героїв (XII). Коли Циклоп кинув каменем в Аціса, то з каменя потекла пурпурова кров, яка потім посвітліла від води, а з тріщини в камені почала рости зелена очеретина (XIII, 887—892).

Широко представлено пластичні елементи художнього стилю Овідія. Поетове око всюди бачить якийсь рух, і знов-таки переважно живого тіла. Фісба тремтить, як ото море гойдається од легкого вітру (IV, 135); Європа, коли вона їде морем на бику, піднімає ноги, щоб не замочити їх (V, 106). Боги входять у хатину Філемона і Бавкіди, згинаючись, через занадто низькі двері (VIII, 640). Коли Сон прокидається, він б'є себе підборід-дям у груди (XI, 620). Ця пластика часто буває втілена в цілій картині, з різко окресленими контурами, то красивій, то огидній. Філемон і Бавкіда, щоб почастувати своїх відвідувачів, наста-вили на столи свіжих ягід Мінерви (олив), осінніх вишень у соку, редьки, салату, сиру й печених яєць. Усе це було в череп'я-ному посуді. Були й череп'яний розмальований кратер, і прості чаші з різьбленого буку, з внутрішнім боком із жовтого воску, горіхи, поморщений інжир, фініки, сливи й запашні яблука, ви-ноград з пурпурових лоз і золотавий стільниковий мед (VIII, 666—679).

Зазнавши поразки, Марсій перетворюється, коли з нього зди-рають шкіру, на суцільну рану; кров у нього ллється струменем, м'язи видно оком, судини тріпочуть, нічим не покриті (VI, 387— 391).

Відзначають також зв'язок зображень в Овідія з театром його днів, зокрема з пантомімою. Не раз указували на те, що в печерах Сну, якого в тиші сутінок розбуджує пишна Іріда, мі-фологічні постаті, які оточують його, й особливо перевертня Морфея, який уміє наслідувати людей і голосом, і будовою тіла, в Овідія подано як цілу театральну постановку (XI, 612—673). Аполлон виступає тут у костюмі актора (465—471), причому сам Овідій говорить, що в нього вид саме артиста, що муза Калліопа поводиться як перед естрадним виступом (V, 338—340). Персея, після його перемоги над чудовиськом, люди й боги зустрічають оплесками (IV, 735).

Художній стиль «Метаморфоз» дуже сильно пройнятий драматичними елементами. Найглибшого драматизмудо-

сягнуто в міфах про розтерзання Актеона його власними соба-ками за велінням Діани, про розтерзання Пенфея вакханками й, зокрема, його власною матір'ю (710—733) та про загибель Орфея (XI). Насичено драматичними є також і образи Медеї (VII), Ніоби (VI), Пірама і Фісби (IV) та Гекуби (XIII). Спов-нена драматизму й фурія Тісіфона, яка з'являється до Афаман-та й Іно: