У III книзі після довгого вступу, присвяченого богам. Окта-віанові, Меценатові й самому собі, автор говорить про розве-

дення великої рогатої худоби й коней і про те, як треба догля-дати цих тварин, а далі розповідає про дрібну рогату худобу (про овець і кіз) та про хвороби, поширені серед худоби й ко-ней. У книзі є й два вставні епізоди — про бій биків та про життя пастухів на півдні й на півночі.

В IV книзі після звичного звертання до Мецената й розмір-ковувань про власну творчість розповідається про бджільництво: про життя бджіл і про те, як їх розводити й доглядати, про їхні біологічні особливості й про їхні хвороби. До цих міркувань про бджільництво примикають міфи про Арістея та про Орфея й Еврідіку (315—558). В кінці цієї книги.дано узагальнений вис-новок про всі чотири книги «Георгік»^—/

б) Ідейний зміст поеми «Георгіки» до того простий, що зовсім не потребує ніякого коментаря. Це — все та сама ідеологія дрібного й затишного сільського господарства, яке поет щиро любить. Часті згадування Октавіана Августа тут на-віть зайві, бо й так аж занадто зрозуміло, що ця ідеологія Вер-гілія була цілком у дусі соціально-політичних заходів Августа, який переселяв міський люмпен-пролетаріат у село для роботи на землі. Вергілій цілком схвалював цю політику й від душі прагнув до відновлення розореної віковими війнами Італії. Він висловлюється проти безперестанних воєн (490—514), ідеалізує сільське життя.

в) Художній стиль «Георгік» відзначається суміщен-ням найпрозаїчніших, практичних і навіть наукових порад щодо сільського господарства з дуже благодушним тоном розповіді, який зображує всі сільськогосподарські роботи як щось дуже приємне і гарне. Описуючи родючість землі, Вергілій розпові-дає про те, на яких землях і що краще росте. Даючи поради про те, які рослини й у якій послідовності треба сіяти й садити, він додає до назв цих рослин різні поетичні епітети. Коли ж хлібо-роб і зіткнеться з якими-небудь труднощами, то нехай він знає, що це влаштував йому для його ж блага сам Юпітер. Ті, що працюють на землі, вдалині від міської метушні й надмірної розкоші життя, вдалині від воєн і політики, самі не розуміють свого щастя. Блаженні ті люди, яким земля дає все, що їм тре-бя які пораються біля кіз, свиней і корів, збирають суниці, зма-гаються в метанні дротиків, вирощують виноград, милуються повним молока вим'ям у корів, що відпочивають на траві, та п'ють собі власне вино. Як це любо, коли господар зимовим ве-чором готує скіпки з дерева, щоб було чим світити, й співає собі пісеньки, а господиня тче на верстаті або коли вони обоє варять виноградний сік і листям збирають піну з киплячої ріди-ни. Така добродушна, але разом з тим і натхненна ідеалізація й прямо-таки поетизація сільського життя є, наприклад, у кни-зі II; Вергілій перелічує багато різних сортів винограду й пое-тично оспівує їх.

Поет любить багату, квітучу й щедру природу Італії. Родючі оливкові дерева, безстрашні бойові коні, білі череди й отари, завжди чарівна весна, щороку по два приплоди в дрібної худо-би й свиней та по два врожаї на полях і в садах, на городах і на луках, відсутність хижих звірів, укріплені міста, багато озер і широкі морські простори, багатющі поклади срібла, золота і міді, батьківщина міцної молоді й великих героїв — так малює Вергілій картину переповненої різними благами Італії. Поет надихається природою Італії, особливо картиною розкішної вес-ни з її благодатними дощами, появою нового потомства у звірів і птахів, першими паростками сходів посіяного й посадженого, з загальним і повсюдним пробудженням життя. Звертає на себе увагу й досить драматичне зображення бою биків за телицю. Насиченими й драматичними є й картини життя пастухів — африканських і скіфських.

І взагалі Вергілій малює природу в «Георгіках» досить соко-витими барвами, в яких багато драматизму, не кажучи вже про поетичність у деталізації описів. Тут уже відчувається майбутній автор «Енеїди». Звичайно, картина багатої Італії у Вергілія суперечить тому станові розорення цієї країни, до яко-го вона дійшла внаслідок тривалої соціально-політичної кризи.

Помітним елементом художнього стилю «Георгік» є міфо-логія. Вергілій раз за разом згадує багатьох богів і демонів, та особливо яскраво міфологія представлена в кінці книги IV в міфі про Арістея і Орфея.

У сина Аполлона і німфи Кірени Арістея — маленького де-мона скотарства й землеробства, загинули від хвороби бджоли, яких він дуже любив. Він звертається по допомогу до своєї ма-тері, а вона посилає його до перевертня Протея. Перевертень розповідає йому про те, як від його, Арістеєвого, переслідування втекла в море Орфеєва дружина, Еврідіка, як її при цьому вжа-лила отруйна змія й вона померла. Орфей своїм співом змусив підземних богів повернути йому Еврідіку, але вона зникла, як тільки він оглянувся на неї. Зажуреного Орфея розтерзали вак-ханки, а німфи наслали мор на його, Арістеєвих, бджіл. За пора-дою Кірени Арістей після цього приніс щедрі умилостивні жерт-ви німфам і одержав бджіл назад. Цей міф, який займає у Вер-

ТМТТІО ЛтТМОТ,ТЈГ> ЇЇПЛУ О ПППЛСМилгґі СОТЄНЬ "ir>Tjj«T-> і ""'ЧС^и1!'!" *Т ТЯ

поглиблення міркувань про бджолярство, має, звичайно, цілком самостійне значення. Рясніючи рідкісними іменами й назвами, він також являє собою суміш великої вченості й зворушливої лірики в зображенні почуттів Арістея, Орфея і Кірени. Опис