Художній стиль «Метаморфоз», такий багатий на риси реа-лізму й натуралізму, разом з тим відзначається й сильним естетизмом, тобто милуванням красою тільки заради неї ж самої. Відзначимо й особливу естетичну чутливість Овідія, яку він виявляє, наприклад, у зображенні музики Орфея, що діє на всю природу, й зокрема на різні дерева, про які він говорить тут з дуже цікавими епітетами, і навіть на весь невблаганний підземний світ (X, 40—47, 86—105). Іншим чудовим прикладом естетизму Овідія є пісня циклопа Поліфема, звернена до його коханої Галатеї (XIII, 789—869). Тут спочатку дано довгий ряд порівнянь краси Галатеї з різними явищами природи. Далі такі самі порівняння її непокірної вдачі, також з дуже мальовничи-ми предметами, а вже потім іде опис Поліфемового багатства й заключне ліричне звернення до неї.

Мабуть, найголовнішою рисою художнього стилю Овідія є його строкатість, але не в розумінні якої-небудь незв'яз-ності й незлагодженості зображуваних предметів, а строкатість принципова, специфічна.

Насамперед впадає в очі чудернацька ламаність сюжетної лінії твору. В межах сюжету окремі його частинки розроблено прямо-таки химерно: викладено початок міфа, а його кінця не-має, або розроблено кінець міфа, а про його початок лише глухо згадано. Тобто міф викладено або дуже докладно, або, навпа-ки, дуже коротко. Через це майже зовсім немає істотної єдності твору, хоч формально поет незмінно намагається шляхом різ-них штучних прийомів як-небудь позв'язувати окремі його час-тини в одне ціле. Важко встановити, де кінчається міфологія й починається історія, відділити вченість від художньої творчості й визначити, де давньогрецький стиль міфології, а де римський. Правда, три заключні книги твору відрізняються від усіх інших і своїм прозаїзмом, і своїм римським характером.

351

Стилістична строкатість виявляється й у змішуванні міфо-логії з реалізмом і навіть з натуралізмом. «Метаморфози» ря-біють нескінченно різноманітними психологічними типами, ста-новищами й переживаннями. Тут і легковажні й морально ви-сокі люди; запальні й пристрасні натури чергуються з холодни-ми й байдужими, благочестиві люди — з безбожниками, богати-рі — з немічними людьми. Тут царі й герої, пастухи й ремісники, самовіддані воїни й політики, засновники міст, пророки, митці, філософи й алегоричні страховиська; кохання й ревнощі, заздро-щі й дерзання, подвиг і нікчемність, звірство й невинність, жа-дібність і самопожертва, естетичне захоплення, трагедія, фарс і божевілля.

Дія розігрується тут і на широкій землі з її полями, лісами і горами, і на високому, світлому Олімпі, на морі й у темному підземному світі. Й усе це біле, чорне, рожеве, червоне, зелене, блакитне й шафранове. Розмаїтість елліністично-римського художнього стилю досягає в «Метаморфозах» своєї кульмінації.

5. «Фасти». Одночасно з «Метаморфозами» Овідій писав ще й «Фасти». Це — календар з різними легендами й міфами, пов'я-заними з певними числами кожного місяця. До нас дійшла тіль-ки частина цього твору — про перші шість місяців. Не кажучи вже про те, що цей твір присвячено імператорові Августу, він пройнятий ще більшим раболіпством, аніж «Метаморфози». Тут прославляється те, чого в «Метаморфозах» дуже мало, а саме: вся римська старовина з її культами, історичними подіями, мі-фами, героями й офіційно встановленою ідеологією. Оповідь про Рим розпочинається з самого початку з таких колоритних постатей, як Янус або Сатурн, розповідається про період царів, а в книзі IV розробляється історія династії Юліїв. Юлій Це-зар — це бог, якого було взято на небо, а республіканські змов-ники вбили тільки його тінь. Август — також бог, який, будучи «батьком батьківщини», взагалі перевершує все, що було в рим-ській історії. Проте лестощі й раболіпство поєднуються в Овідія з великою любов'ю до римської старовини, з глибоким па-тріотизмом і співчутливим зображуванням довгого ряду міфічних і історичних фігур. Народне життя зі всіма його віко-вими традиціями також дуже цікавить Овідія. Але властиву поетові легкість у поводженні з матеріалом видно й тут. Ероти-ка, двозначні легенди й становища, поблажливий тон розпові-ді, суміш релігії з анекдотами й риторичними вправами, велика вченість і тонкий художній стиль характерні для «Фаст» так само, як і для «Метаморфоз». Але «Фасти» мають значно біль-ше історичне, історико-релігійне й історико-побутове значення завдяки систематичному зображенню римського історичного життя в зв'язку з календарем. Джерелами твору послужили з давніх греків Каллімах і Арат, а з римлян — Енній, Варрон, Проперцій, Тіт Лівій і численні упорядники місяцесловів, які частково дійшли до нас. За широтою, ґрунтовністю й поетич-

ністю викладу «Фасти» Овідія є неперевершеним твором з по-дібного роду літератури.

6. Третій період творчості. Блиск художнього таланту Овідія, легкість його оповідань, витонченість і вдосконаленість його художнього стилю не могли не потьмяніти в період заслання поета, коли замість блискучого життя в столиці він опинився в пайвіддаленішій частині імперії, серед напівдиких варварів, не знайомих не тільки зі столичною обстановкою, а навіть і з латин-ською мовою. Головними творами цього періоду є в Овідія «Скорботні пісні» («Tristia»), написані