В інших сатирах першої книги автор розповідає про різні епізоди свого життя: про подорож у Брундізій (5), про зустріч

з настирливим супутником (9), про судову справу Репілія Рекса з Пренести (7) тощо, зачіпає соціально-етичні проблеми: за-здрість, пожадливість і марнотратство, чаклунство, моральний занепад, честолюбство та відсутність тотожності між благород-ством характеру й благородством походження.

Повсякденні явища і факти приватного життя служать пое-тові матеріалом для бесід автора з читачем. У них Горацій ви-ступає як філософ-мораліст, який проповідує «примиренське ставлення до людських вад і слабостей» 1.

Горацій був далекий від того, щоб осуджувати політичні по-рядки, він розумів неприпустимість критики в той час, коли вла-ду в державі уособлювала одна людина, й недоречність її, коли виконання громадського обов'язку поступилося в римлян місцем перед прагненням до безтурботного існування.

Якщо в ранній сатирі 7 книги І, в заключному зверненні Пер-сія до Брута, вбивці Цезаря, Горацій допускає сміливий калам-бур, у якому є й іронія щодо колишнього кумира і прояв своєї незалежності, то в пізніших сатирах він помалу підкоряється впливові Мецената (І, 3; І, 5; І, 6; І, 9; І, 10) й величає його «мій Меценат». <¦

Сатири другої книги, яка складається з 8 творів, характери-зують дальшу еволюцію поглядів Горація.

Між появою першої книги й закінченням другої минуло всьо-го п'ять років, але за цей час визначилися стосунки між Гора-цієм і Меценатом, а отже, визначилося поетове ставлення до політики Октавіана (Августа).

Другу книгу Горацій прямо починає з сатири, в якій він із задоволенням відзначає, що до його творчості схвально ставить-ся Цезар (Август). Відповідно до політики Октавіана (Августа) поет прославляє добрий старий час.

У стоїцизмі, більше ніж у будь-якому іншому філософському напрямі, поет міг знайти підставу для пропаганди його. Він про-повідує вдоволення малим благом, уміння жити без надмірно-стей 2, визнаючи тільки те, що узгоджується з природою (II, 3). Виходячи з принципів стоїчної філософії, Горацій засуджує по-тяг до багатства, бо, на його думку, зі зростанням багатства більшає й клопоту, зростає скупість 3. Він виступає проти корис-ливості, жадібності й марнотратства та проти лихварства. В дуже дотепній формі Горацій осуджує й погоню за спадщи-

ною (II, 5). Тіресій радить Одіссею, якого пограбували женихи, брати приклад із шукачів спадщини, які приділяють посилену увагу старим бабам і дідам. Такій самій критиці, як і в першій книзі, піддано багатого вискочку, який запросив Мецената й хомічного поета Фунданія на бенкет, що невдало закінчився (11,8).

Проте схильність до стоїцизму, що з'явилася в поета, не за-важає йому насміхатися з стоїчних парадоксів. У діалогічній формі він висміює парадокс, що всі люди, за винятком стоїків, божевільні (II, 3). У сатирі 7 дано критику стоїчного вчення. устами раба Дава, який нахапався окремих думок філософів-стоїків і доводить, що пан залишається рабом своїх пристра-стей.

Прославляючи ті позитивні якості, які Октавіан намагався» прищепити адміністративними заходами: релігійність, помір-ність, старовинні моральні устої,— Горацій у сатирах книги II ще проявляє прагнення відстояти свою незалежність. Село — це те місце, куди він поривається всією душею від метушні, суєт-ного марнославства міського життя, яке він розвінчав у відомій байці про міську й сільську мишу (II, 6). Тільки село може дати повний спокій; там Горацій міг почувати себе в безпеці від мож-новладців, які змушували його служити їм (II, 7).

4. Стиль сатир. Пороки своїх сучасників Горацій не таврує,, як це робив Луцілій, а без гніву висміює їх. Різкість Луцілія Горацій пом'якшує дотепністю, жарт і серйозне гармонійно пе-реплітає, він не ненавидить — він повчає. Від цього його сатири набувають моралізуючого характеру, який можна визначити словами самого поета: «Ім'я лише зміни — і байка ця вже буде про тебе». Ще в ранніх сатирах він висміює окремих осіб, але потім намагається передати узагальнений, збірний образ, бо політична обстановка його часу виключала особисті нападки.

Ставлячи собі мету заразом і розважати і повчати, Горацій користується всіма прийомами діатриби: бесідою з уявним спів-бесідником, риторичними запитаннями, живими ілюстраціями у формі байки й притчі, сентенціями, епітетами й порівняннями та метафорами, взятими з повсякденного життя. Всі ці прийоми створюють враження природності і, не стомлюючи читача, дуж-че впливають на його уяву. Горацій уміє вправно різноманітити мову залежно від характеру дійової особи. В цьому відношенні звертають на себе увагу діалоги, якими він користується в сати-рах книги II.

Розмір сатир — гекзаметр. їх написано мовою освічених рим-лян, яким він і присвячує свою творчість.

5. «Оди». Ще в еподах у Горація намітився шлях до лірич-них віршів, які він назвав «піснями» («Carmina»). Під назвою-«Пісні» він видав у 23 р. до н. є. збірку ліричних віршів у трьох книгах. їх було написано між 31 і 23 pp. до н. є. Ними він хотів

закінчити свою поетичну діяльність. Але на прохання Августа описав ще воєнні подвиги його пасинків Тіберія і Друза і, при-єднавши до цих віршів і деякі інші, видав останню, четверту книгу в 13 р. до н. є.

Ліричні вірші Горація ще в античності почали називати ода-ми, й таку назву ці твори зберегли й до нашого часу.

Захоплюючись давньогрецькою поезією, Горацій ставить собі в заслугу, що він переніс на римський грунт давньогрецьку лі-рику — мистецтво Алкея, Сапфо й Анакреонта.

Правда, до Горація неотерики й головним чином Катулл уже користувалися