Перша збірка складається з 38 віршів. Перші шість од третьої книги одержали назву «римських од», бо в них прослав-ляються Рим і політика Августа.

Збірка відкривається віршем, присвяченим Меценатові. Люди, говорить Горацій, проявляють схильність до різних за-нять, але поезія стоїть вище за все, й справжнє його покликан-ня— бути ліричним поетом. До думки про високу місію поета він вертається в одах 7 і 13 книги II та оді 8 книги IV. Майже всі оди Горація мають звернення — це не що інше, як свого роду присвяти різним реальним особам, сучасникам поета.

Як не прагнув Горацій, але здійснити принцип «Проживи непомітно» він не зміг, бо, як ми знаємо, «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна» (Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 12, с 96). Уже в перших одах є відгуки на політичне життя римського суспільства.

В 14 оді книги І Горацій користується запозиченим з Алкея образом корабля з розірваними вітрилами, який втратив керу-вання й алегорично являв собою долю держави, що перебувала в небезпеці. В 15 оді книги І поет напередодні битви біля Акцію устами Нерея передрікає загибель Антонія, виведеного в особі Паріса. До цієї історичної битви Горацій вертається знову, і в 37 оді книги І підкреслює значення перемоги Октавіана над Клеопатрою як перемоги Риму над Сходом

Коли Октавіан у 27 р. до н. є. одержав титул «Август» («Зве-личений»), а його влада — релігійну санкцію1, Горацій відгук-нувся на це своїми одами, в яких прославляються нові боги, що покровительствують родові Юліїв (Аполлон, Венера і Мерку-рій), та обожнюються предки Августа и сам Август (кни-ги І і II).

Внутрішнє заспокоєння, умиротворення людини пов'язане з принципами стоїчної філософії. З цього погляду гроші і влада — ніщо, лише з малим шастям жити легко (II, 16).

Вимога «золотої середини», яку Горацій розгортає в оді до Ліцінія (II, 10), є відображенням філософії поміркованих стої-ків. Вона відповідала духові часу як виправдання мінливості щастя. «Зберігать старайся духу спокій»,— так починає Горацій третю оду книги II. Це важливо і в горі, і в радості, бо «всіх жде один кінець — підземне царство».

Така філософія апатії не суперечила порядкові речей; повна байдужість до зовнішнього світу відповідала тому часові, коли активне політичне життя стало неможливим.

Повторювана тема про неминучість смерті пов'язана в Гора-ція з закликом до насолод швидкоплинного життя, до радощів кохання. Прагнення до насолоди було характерним для замож-них верств римського суспільства як реакція після бурхливого часу громадянських воєн.

Тему кохання Горацій варіює на всі лади. Лідії він каже, щоб вона на кожний день дивилась як на подарунок долі й не цуралась ні таночків, ні любовних втіх (І, 9). А Левконої він радить ловити сьогоднішній день, найменше вірячи прийдеш-ньому, бо час іде і забирає все з собою (І, 11). Перипетії мину-щого кохання поет змальовує в високохудожній формі діалогу в дев'ятому вірші книги III. В одах одна за одною проходять Лідії, Хлої та Глікерп. В таких віршах Горацій виступає як гультяй, який оспівує вино й чуттєві насолоди, без турботи про майбутнє, про завтрашній день. Але кохання в творах Горація не має тієї сили пристрасті, якою відзначається творчість інших ліричних поетів. Кохання в його творах неглибоке, героїні малоконкретні. Можна й сумніватися в дійсному існуванні їх, а звернення до них пояснюється особливою літературною формою, яка створює певну інтимність і є прийнятою в лі-риці.

У згадуваній уже вище третій книзі віршів Горацій, уже зрі-лий поет, виступає як пропагандист релігійних і моральних ре-форм Августа. Прибившись до тихого берега, не мріючи про істинну свободу, поет оспівує свого повелителя, виправдовуючи нові ідеали лозунгами стоїчної моралі.

Перші шість од третьої книги являють собою єдине ціле. Пост постасив собі за мету прищепити молодому поколінню ті риси, якими повинен відзначатися римлянин-патріот.

Уже з самого початку Горацій попереджує, що він настроює ліру на новий лад: він співатиме нових пісень, які не тільки ви-тримані в одному розмірі (алкеєва строфа), а й вимагають ша-нобливого мовчання.

Поет починає з основної своєї вимоги — золотої середини. Він пропагує вдоволення малим благом, помірність, яка загар-товує людину. Вона ж є й запорукою гідної поведінки на війні, запорукою безсмертної римської доброчесності. Така сама ідея проводиться і в другій оді. Ода 3 — продовження попередніх думок: справедлива людина захищає справедливу справу, вона

не боїться страти, вона сміливо бореться з тираном, який звик наказувати самим лише виразом обличчя.

Ода 4 продовжує прославляння Августа. Його влада — ро-зумна влада. Його, як і поета, надихають Камени й підказують йому мудрі рішення. Могутність Августа зіставляється з вла-дою Юпітера, який законно карає непокірних. Чим же Август дорогий поетові? Про це трактує ода 5: він підкорить ворогів — британців і парфян — спокутує колишню ганьбу римлян. Гань-ба не в самій тільки поразці, це лише наслідок зіпсованості моралі. Говорячи про це в 6-й оді, Горацій протиставляє сучас-ному суспільству спосіб життя предків, гідний усякого наслі-дування.

У цих одах Горацій прославляє минуле Риму, вікову тради-цію римської доблесті в дусі реставраційної політики Августа. Він вітає суворі закони Августа, спрямовані на виправлення моралі, відновлення старовинного римського благочестя.

Таким чином, художніми засобами Горацій утверджує прин-ципат, обожнює Августа, тобто домагається того самого, що й