Вердіївські твори були основою виконавського репертуару багатьох співаків, впливаючи цим на їх професійний і музично-художній рівень. Ця тенденція багато в чому зберігається і в 20 столітті.

Спів драматичного стилю чоловіків повністю визначився в житті вердіївської музичної драми. Твори пізнього періоду творчості Мейєрбера і Доніцетті, розраховані на технологію класичного бельканто (дворегістровий стиль співу чоловіків) і в яких здійснювалась реформа сольного співу, стали лише попереднім етапом становлення вокального виконавства співаків з сильними голосами.

Найголовнішу складність створює процес оволодіння власним голосовим матеріалом, співацьким апаратом, у зв’язку з пониженням регістрового переходу у жіночих голосах і підвищенням його у чоловіків, необхідністю долати внутрішньо регістровий перехід, вирівнювати співацький діапазон із двома змінами в характері голосоведения співаків. В багатьох операх Верді мікстове звучання голосу стає мостом між нижніми і верхніми регістрами голосу (в центрі діапазону). Мікст суттєво виділяється і удосконалюється шляхом максимального виявлення акустичних (резонаторних) ефектів і можливостей голосового апарату, дозволяє розширити звучання природного тембру від найсвітлішого до густого темного і прикритого. Розширюється градація динамічних відтінків, нюансів, філірування звуку. Тембральне звучання грудного регістру, фальцетного міксту і верхніх фальцетно-головних звуків утворює співацький колорит і структуру діапазону в трьох ділянках діапазону.

Зважаючи на достатньо глибоке вивчення оперної творчості Верді, як основоположника жанру музичної драми, особливої уваги, на нашу думку, ще потребує висвітлення основних рис технології вокального виконавства, яке започаткувало нову еру сучасної співацької майстерності. Вокальна техніка стала важелем здатним удосконалити і збагатити можливості людського голосу у відповідності до вимог часу і сучасного розуміння оперного мистецтва.

Опрацювання літератури по проблемі вказує на те, що вокально-технічний аспект у дослідженні творчості Верді не набув ще цілісного характеру і є об’єктом удосконалення у практиці співацького мистецтва. Недостатнє висвітлення проблеми в літературі і зумовило вибір нашого дослідження:

"Реформаторські тенденції оперного виконавства у творчості Дж.Верді"

Предметом дослідження є оперна творчість Дж.Верді. Мета дослідження – з’ясувати новаторські тенденції у практиці вокального виконавства в операх Дж.Верді.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

- вивчити літературу по темі дослідження;

- визначити основні риси новаторського підходу композитора до вокального мистецтва;

- дослідити особливості вокально-технічного виконавства в операх Дж.Верді;

- узагальнити новаторсько-реформаційні тенденції в творчості Верді та їх вплив на розвиток європейського оперного виконавства.

Для реалізації поставлених завдань були використані такі методи:

- теоретично-порівняльний аналіз літератури з проблеми;

- дослідження характерних рис реформаторського підходу до вокальної техніки в операх Верді;

- узагальнення і систематизація основних новаторських тенденцій драматизації виконавського стилю в операх Верді;

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати його можуть бути використані в практиці виховання голосу і конкретизації навчально-виховного процесу в сучасних умовах вокального виконавства.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, переліку використаної літератури.

Соціально-політичні передумови реформування класичних традицій в італійській опері.

Важкими і складними були шляхи розвитку італійської художньої культури, в тому числі музичної, між двома світовими війнами. Три роки війни вплинули на Італію не тільки в економічному плані, але і в соціально-політичному світогляді (особливо в середовищі італійської інтелігенції). Надзвичайно загострились внутрішні протиріччя, стався глибокий духовний розкол художньої інтелігенції, в творчих пошуках якої перших післявоєнних років гострому критичному осмисленню піддавалась минула війна і буржуазна дійсність, появились настрої скептицизму, релігійно-містичні спрямування. Поряд з цим набули інтенсивного розвитку войовничі націоналістичні виступи політичного характеру правого крила італійської інтелігенції, виразником якої стала літературна група футуристів.

В ряди футуристичної політичної партії, яку очолив М.Марінетті, ввійшли Г.Д’Аннунціо, Б.Муссоліні і ряд діячів мистецтва. Були серед них і музиканти - Л.Руссоло, Фр.Балилла Прателла, пізніше членами цієї партії, що стала партією італійського фашизму, стали П.Масканьї, Б.Джільї і деякі інші музиканти. Таким чином було підготовлено виникнення організації "Фашистські бойові загони", діяльність якої почалась з 23 березня 1919 року.

Навколо Д’Аннунціо, Маринетті і Муссоліні, що очолив фашистську партію, об'єднались ряд інших діячів італійського мистецтва, що створили в середині фашистської партії свою інтелігенцію і поставили талант на службу італійському фашизму.

Однак, значна частина представників художньої інтелігенції Італії все ж перебувала поза футуристичними і д’аннунціонівськими угруповуваннями і тим більше не сприймали фашистських закликів Муссоліні.

З появою в квітні 1919 року нового тижневика "Ронда", що виходив до 1922 року, в літературі звучав голос тієї частини художньої інтелігенції, яка, за висловом Г. Лути, "не дійшла ще до того, щоб повстати проти свого класу, але в той же час відмовляється приймати участь в авантюрі якого б то не було роду і знаходить собі оправдання в тому, що вище всього ставить мистецтво, в значенні стилю". [13,10] Навколо "Ронди" дуже швидко об'єдналась велика група італійських літераторів, поетів, драматургів. В зверненні до класичних традицій італійського мистецтва, в поверненні до "вічних тем", в уособленні літератури і мистецтва від політики і дійсності, в "індивідуальній свободі думки художника" вони, не виступаючи з активним протестом проти фашистської ідеології, знайшли для себе шлях відступу у "внутрішню еміграцію", знайшли можливість самоізоляції від суспільно-політичної дійсності, в якій наростали дуже гострі соціальні конфлікти.

Самообмеження проблемами художньої творчості, проблемами майстерності, освоєння досягнень великого класичного спадку сприяло підйому італійського мистецтва і літератури на вищу ступінь, зближувало твори рондистів з досягненнями інших європейських країн, насамперед французької, німецької і іспанської. В той же час ідейно-політична пасивність, нейтралізм рондистів, ігнорування ними соціальної, громадської