Звичайно, ідейно-естетичні позиції рондистів наклали відбиток на духовні пошуки молодого покоління італійських композиторів, таких як Піццетті, Маліпьєро, Казелла та інші, сприяли виникненню в італійській музиці неокласичного спрямування, поглибленому вивченню і пропаганді класичного спадку італійської музики, а також зверненню композиторів (наприклад Маліпьєро) до тематики гостро психологічного, забарвленого в об’єктивні тони, характеру.

В музикознавстві, не тільки вітчизняному, але і зарубіжному, не отримало ще належної наукової розробки істотне питання про вплив рондистів на пошуки нового покоління італійських композиторів.

Надзвичайно важливу, глибоко прогресивну роль в справі об'єднання лівої художньої інтелігенції Італії в ці роки відіграв щотижневик, що вийшов в травні 1919 року, італійської соціалістичної партії "Ордіно нуово" , заснований А.Грамші як орган марксистської думки в Італії. Цей тижневик носив підзаголовок "Огляд соціалістичної культури". В своїх статтях А.Грамші вів активну боротьбу за передову демократичну культуру і мистецтво, приділяючи багато уваги пропаганді класичного наслідства і творчості прогресивних сучасних письменників. В низці статтей А.Грамші піддав різкій критиці Г.Д’Аннунціо і пов’язаний з ним д’аннунціонізм, дав чітку диференційовану критику футуризму. Велику увагу Грамші надавав пропаганді молодої пролетарської творчості, що зародилась в пролеткультівських групах великих промислових центрів Італії.

Таким чином, в галузі гуманітарних наук, літератури і мистецтва в Італії відбувались складні процеси розмежування художньої інтелігенції, що не привело, однак, до її консолідації, до оформлення в її рядах прогресивної і активної ідейно-політичної позиції. Ще більш пасивними в ідейно-політичному відношенні виявились італійські музиканти. Продовжується традиційна діяльність італійських оперних театрів, однак найбільш яскравими явищами на оперній сцені виявляються прем’єри "Триптиха" і "Турандот" (в 1926 р.) Пуччіні, який завершував свій творчий шлях. Багато численні опери, що появляються на сценах італійських оперних театрів, не вносять нічого нового і істотного в розвиток жанру і не утримуються надовго в репертуарі. Не складаються ще в ці роки і стійкі принципи і традиції концертної діяльності, початок якій було покладено ще в 1915 році симфонічними концертами в римському залі "Аугустеум" . Діяльність Казелли, Маліпьєро, Піццетті, Респіги і близьких до них за творчими пошуками молодших Рієті, Кастельнуфо-Тедеско і інших ще не стала вагомим явищем в італійському музичному мистецтві, яке продовжує зберігати характерні до передвоєнного часу патріархально-провінційні риси. Єдиною примітною подією італійського музичного життя цих років можна назвати реорганізацією в 1919 році заснованої в 1917 році Спілки Національної музики в Спілку сучасної музики. Спілка вела активну пропаганду творчості сучасних італійських і зарубіжних композиторів.

В ці роки в Італії вистави в театрах проходять складно, в атмосфері гострих сутичок з публікою і консервативно настроєними музикантами-професіоналами.

Повільно відбувається процес оновлення творчих позицій і принципів викладання в численних музичних навчальних закладах. В 1919 році, із запізненням, порівняно з іншими навчальними закладами, музичний ліцей св.Цецілії в Римі реорганізується в консерваторію, в якій клас композиції очолює Респічі, а клас фортепіано - Казелла.

З 1919 року, поряд з авторитетним італійським музичним журналом "Музичний огляд", заснованим в 1894 році, появляється журнал "Сучасна музика", на сторінках якого ведеться пропаганда і обговорення проблем сучасної музики. В ці роки помітно підвищується художній рівень оперних вистав "Ла Скала" (Мілан), завдяки керівництву геніального А.Тосканіні, що очолював цей театр до 1928 року, коли він, в знак протесту проти фашистського режиму Мусоліні, назавжди покинув Італію. Поступовому оновленню і збагаченню італійського музичного життя сприяють приїзди видатних музикантів-концертантів із Франції, Німеччини, Австрії і т.д.

Поступово проявляється провідна роль нового покоління італійських композиторів -Казелли, Маліпьєро, Респічи, Піццетті, творчі досягнення яких стають найвизначнішими явищами італійської музики 20-30-х p.p.

Нове положення склалось в Італії після вересня 1922 року, коли після походу фашистів на Рим Муссоліні став прем’єр-міністром, а невдовзі главою італійської корпоративної держави.

Муссоліні вимагав створити фашистське мистецтво, літературу і філософію. Безпощадно розправившись з усіма опозиційними партіями і пресою, примусивши багатьох видатних діячів науки і мистецтва покинути батьківщину, Муссоліні почав грати роль мецената науки і мистецтва. Він організував Інститут фашистської культури, під керівництвом якого розгорнулась діяльність низки організацій в галузі науки і мистецтва. Фашисти захопили керівні посади в італійських університетах та закладах культури і мистецтва.

Італійський фашизм, підтримуючи на державному рівні багато видатних починань діячів мистецтв, незаконно і неправомірно присвоював те, що народжувалось і розвивалось із зовсім інших причин і стимулів, ніж вплив фашистської ідеології.

Поза тим, немає ніякого відношення до ідеологічної програми італійського фашизму повернення видатних італійських композиторів до великого класичного спадку 17-18 ст.ст.. Інтерес до класичного спадку приніс вагомі результати і привів до створення в італійській музиці неокласичного напрямку.

Не можна також пов’язувати з фашистським режимом і його політикою досягнення італійських композиторів і музикознавців у підготовці до видання видатних пам’ятників старовинної італійської музики 15,16,17 і 18 століть, шедеврів італійської музики епохи Відродження - опери і інструменталізму і, нарешті, збірок творів Монтеверді, Вівальді і багатьох інших майстрів. Ця титанічна робота продовжувалась в роки "чорного двадцятиріччя" під офіційною опікою короля і Муссоліні, що розумів наскільки "престижним" для фашист-ського режиму є це благородне починання. Однак воно було здійснене не задля ідей фашизму, а задля відродження і утвердження забутих великих духовних цінностей старовинної класичної італійської музики. Воно спонукало до відродження італійського інструменталізму. Це стало одним з найвизначніших досягнень італійської музики 20-30-х p.p.

В творчості італійських композиторів відчутно зростає вагомість культової і філософсько-релігійної