З розвитком цієї тенденції і застосуванням високих вставних нот третьої октави, партія Одабелли зазнала такої ж виконавської редакції, як і партія Лючії ді Ламмермур. В оригіналі ж співацький діапазон Одабелли, а раніше - Абігайль, завдяки дворегістровому принципу сольного співу охоплює b-с3. В жанрі музичної драми сопрано трактується як універсальний тип жіночого голосу.

Основу класичного бельканто визначає високий рівень переміни голосових регістрів ( на "а" , "h" ) і спроби його пониження на терцію-кварту (до fl, ql) в жіночих голосах. На відміну від одно-регістрового стилю сольного співу вісімнадцятого століття, основою якого був грудний регістр чоловічих і жіночих голосів, в дев'ятнадцятому столітті однорегістровий стиль сопрано-жінок формувався тільки при умові завчасного дворегістрового розвитку і подальшого використання можливостей виключно фальцетного типу звукоутворення мікстового (змішаного) звучання. В цьому зміст стилю еволюційних перетворень голосу і суть встановлення вокального стилю в Другій половині дев'ятнадцятого століття. В період 40-х років рівень регістрового переходу вже не був строго фіксованим і міг здійснюватися на будь-якому звуці загально-регістрової ділянки.

Необхідність зрівняти звучання голосових регістрів співачок змушувала, ущільнюючи фальцетний звук, формувати в процесі навчання так званий змішаний звук (мікст). Прийом співставлення звукоутворення голосу в співі виявляв і загострював тембральну різницю між ними, виявляв значні відмінності кожного з них.

Високий рівень переміни регістрів виявився непридатним в жанрі музичної драми. Зате, завдяки ефекту регістрової ломки, особливо в драматично насичених, трагедійного плану сценах, вигравала художня сторона вокального виконавства. В творах появились "шалені" (як називав Верді) партії сопрано, чому сприяли оперно-естетичні установи епохи - принцип контрасту, який розповсюджувався і на регістрову природу жіночих голосів. Цей етап дістав назву "процесу пристосування стилю бельканто". Голос починає трактуватися як всеохоплююче сопрано широкого діапазону (В-СЗ), що дозволило прийомом співставлення звукоутворення створювати несамовитий характер персонажів (негативних), особливо сильних психологічних типів. Протиставлення регістрових тембрів голосу використовувалось як художньо-виражальний засіб досягнення більшої напруженості сцени.

Робота над творами Верді доводила, що навіть при більш низькому рівні переміни звукоутворення голосу регістрової ломки уникнути неможливо і проблема рівності діапазону ставала для співачок надто гострою і актуальною, вимагаючи попередньої вокально-педагогічної роботи. В багатьох аріях Верді вже вимагалося переважне використання фальцетно-мікстового регістру, що створювало умови для розвитку нової манери оперного співу - одно-регістрової, особливо при пониженні регістрового переходу ( до є , dl) і відмові від грудного регістру нижче цих нот.

Пониження регістрового переходу поступово змінювало будову самого діапазону голосу, виділяючи в ньому ділянки з певним характером звучання. Це зумовило потребу необхідності вироблення більш щільного фальцетно-мікстового звучання в центрі діапазону, що вимагає формування високих звуків через вирівнювання внутрішньорегістрового переходу, розташованого октавою вище ( на d , є ). Рівність тембру на всьому діапазоні досягається при свобідному, легкому звучанні голосу. Такий підхід до виконання дав можливість зняти драматичну насиченість тих емоцій, які появились завдяки високому регістровому переходу і використанню максимального об’єму грудного регістру в першій октаві.

Пошук можливостей понизити регістровий перехід до fl і обмежити грудний регістр у співі з метою перенесення всього співацького навантаження в манері фальцетно-мікстового типу звукоутворення позначився у Верді вже після здійснення постановок "Аттіли", "Макбета" (1846-1847 p.p.) та внаслідок його першої подорожі до Лондона і Парижа, де перші спроби такого підходу вже були зафіксовані в "Методі Паризької консерваторії".

В оперному виконавстві встановлюється дворегістровий принцип сольного співу з переміною голосових регістрів на fl, fisl, - dl і збереженням високої співацької теситури. В межах універсального типу сопрано-жінок визначились риси сучасного лірико-колоратурного сопрано, яким пізніше володіли А.Патті, Е.Зембріх, І.Капсір, Н.Мельба та інші, які здійснювали регістровий перехід у вказаних межах. Він характерний і для більш сильних голосів Медеї Мей-Фігнер, Клавдії Муціо та інших. В результаті з'являється диференціація партій сопрано в рамках його універсального, абсолютного типу. З появою прийомів формування мікста і прикриття звука була досягнута необхідна музичній драмі міць, сила і звучання голосу, але ще не вирішена проблема рівності співацького діапазону.

Необхідно було встановити акустичні умови переходу, виявивши ефект резонансу порожнин голосового апарату з використанням його на всьому діапазоні. Акустичні ефекти резонансу: так звана "грудна точка опори звуку", яка досягається вдихом і розширенням ротоглоткової ділянки гортані "позіх", спрямування струменя видоху і звуку в купол твердого піднебіння, що перевіряється рівністю гліссандо на широких інтервалах і стрибках; звучність, резонанс носоглотки, резонанс збільшеної порожнини рота досягається укладкою язика і підняттям м’якого піднебіння вверх, - проявляються незалежно від типу звукоутворення. Виявлення акустичних ефектів резонансу в кожному регістрі дозволяє зблизити їх звучання і тембральні якості. По відношенню до формування єдиного тембру на всьому діапазоні регістрова природа голосу виявляється залежною від акустики голосового апарату. Причому, виявлення акустичних можливостей голосу активізує зниження рівня переміни регістрового звукоутворення в співі, покращує процес змикання голосових зв’язок, збільшуючи щільність їх примикання (необхідну при драматичних сценах), або зменшуючи (як при манері ліричного виконання). Регістрова природа голосу (відповідна робота голосових зв’язок) і акустика співацького апарату (умови фонації) у взаємодії координують цілісну діяльність голосового апарату (дихання, положення гортані, емісія звуку, розширення глотки, збільшення простору ротової порожнини, артикуляція тощо). В силу формування у сопрано більш щільного і рівноцінного грудному мікстового звучання голосу саме фальцетний тип звукоутворення у жіночих голосах стає основним, здатним витіснити грудний регістр.

А співставлення контрастних регістрів як