“Наукова діяльність Д.І.Менділеєва”
Великий вчений мріяв про розвиток вітчизняної науки, проми-словості, про поліпшення добробуту народу, про перетворення Ро-сії в економічно незалежну індустріальну державу.
У роки творчої діяльності Менделеева Росія робила лише перші несміливі спроби використання своїх природних багатств.
Менделєєв вважав, що насамперед треба використовувати наф-ту, вугілля, залізо. Він розумів, що розвиток цих галузей промисло-вості вирішує долю Батьківщини.
Побувавши на бакинських нафтопромислах у 1863 p., Менделєєв зацікавився проблемами добування і переробки нафти. Він дав кіль-ка порад нафтопромисловцю Кокореву щодо поліпшення виробництва, зберігання та транспортування нафтопродуктів. В той час ос-новним нафтопродуктом, що мав збут у Росії, був «фотонафтіль», який пізніше назвали гасом, виробництво якого було надто дороге, тому він не міг конкурувати з привізним гасом.
Менделєєв палко пропагував необхідність хімічної переробки нафти і широкої постановки наукових досліджень її хімії і техноло-гії. Вже тоді, в період зародження нафтопереробки, він запропону-вав проект обладнання нафтосховищ і нафтопроводів з Баку до Чор-ного моря, що було здійснено лише після смерті Дмитра Івановича.
Заглядаючи в майбутнє, Менделєєв бачив, що нафта — це важ-лива сировина, з якої способом хімічної переробки можна добути багато цінних органічних продуктів. Він відзначав, що «топити наф-тою — топити асигнаціями», підкреслюючи цим цінність нафти як хімічної сировини.
Протягом багатьох років Менделєєв вивчав питання про походження нафти. Він висунув оригінальну теорію неорганічного походження нафти (взаємодія карбідів — сполук вуглецю з металами — з во-дяною парою при високій температурі.
У 1887 р. Менделєєв вперше висунув ідею підземної газифіка-ції кам'яного вугілля. Ось як говорив Дмитро Іванович про перевагу газифікованого вугілля: «Відкрутив кран, і паливо це потече саме, кількість його легко виміряти, ним легко керувати... Настане, мож-ливо, з часом навіть така епоха, що вугілля із землі виймати не будуть, а там, у землі, його зуміють перетворити в горючі гази і їх по трубах подаватимуть на далекі відстані».
У цей час виходить у світ праця Менделєєва з теорії розчинів, у якій було зібрано величезний фактичний матеріал про густину розчинів при різних концентраціях для 238 речовин. Аналізуючи змі-ну густини розчинів із зміною їх концентрації, автор висунув так звану «гідратну», або хімічну, теорію розчинів, яка грунтувалася на припущенні існування в них сполук змінного складу між розчине-ною речовиною і розчинником — так званих «гідратів» - для вод-них розчинів або «сольватів»—для неводних розчинів. Менделєєв вважав, що такі сполуки знаходяться в стані динамічної рівноваги з розчинником та одна з одною. Хімічна теорія розчинів Менделє-єва є прекрасним доповненням до фізичних теорій розчинів.
Дбаючи про оборонну могутність Росії, Менделєєв взявся розро-бити бездимний порох для гармат. Чорний порох, яким в той час користувалися, являв собою суміш вугілля, сірки та селітри. В мо-мент спалаху кисень, виділяючись із селітри, окислює вугілля і сір-ку, утворюючи окисли, що займають величезний об'єм. Тиси утво-рених газів виштовхує кулю. Але чорний порох згоряє не повністю — найдрібніші частинки твердих речовин, що не встигли окислитися під час пострілу, вилітають з дула у вигляді диму, тому такий порох і названо димним. Звичайно, це заважає в бою. Спроби зробити бездимний порох були ще до Менделєєва, але вони не мали успіху, оскільки порох міг у будь-яку хвилину зайнятися або вибухнути. В той час у жодній армії світу не було пороху, який можно було б впевнено і безпечно використовувати для важких гармат. У 1891 р. Дмитра Івановича було командировано до Франції для ознайомлення з виробництвом французького бездимного пороху. Там йому дозволили оглянути пороховий завод, але секрету виго-товлення бездимного пороху не розкрили. Тоді у вченого виникла така думка: вивчити статистичні звіти перевозок по залізниці на цей завод сировини і на основі цих даних розрахувати приблизний склад пороху. Згодом він створює новий тип пороху, який назвав піроколодійним. «Цей вид колодію, — писав Менделєєв,— треба вважати новою, до цього часу в практиці невідомою формою нітрокліткови-ни, чимось середнім між звичайним піроксиліном, який містить у собі близько 13% азоту, і аптечним колодієм..., що містить у собі близько 11% азоту».
Менше ніж через рік після винаходу піроколодійиого пороху, в червні 1893 p., було зроблено перший в Росії постріл з гармати, зарядженої цим порохом. Відомий адмірал Макаров поздоровив Менделєєва з блискучим успіхом. Менделєєвський бездимний порох вигідно відрізнявся від закордонних порохів балістичними власти-востями — він значно швидше і рівномірніше згоряв; його можна було легко пристосувати до найрізноманітніших вогнепальних гармат. Однак, незважаючи на це, піроколодійний порох через бюро-кратизм і косність чиновників царського двору та військового відомства не набув застосування в російській армії: його було прийнято на озброєння американської армії. Під час війни 1914 р. царський уряд терміново замовив у США кілька тисяч тонн бездимного пороху.
Праці Менделєєва дістали широке визнання наукового світу. Як видатного вченого його запросили до Лондона прочитати лекцію у Королівському інституті. Це запрошення Менделєєв прийняв, роз-цінюючи його, як вияв дружби і високої оцінки заслуг російської науки, якому було надано право вибрати тему лекції. Він вирішив у своїй лекції показати, як механізм реакцій заміщення можна по-яснити за допомогою третього закону Ньютона.
Один раз на кілька років Британське хімічне товариство на честь свого великого співвітчизника Фарадея організовувало урочисті зі-брання, на яких виступали з доповідями найвидатніші вчені світу. Ці виступи називалися «фарадеївськими читаннями». З російських учених на фарадеївські читання Британське хімічне товариство
