_. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури» Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише після смерті — невмирущу славу і всезроста-ючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Іван Франко

Геніальний український поет і національний пророк Украї-ни Тарас Шевченко був не тільки великим талановитим поетом та великим майстром образотворчого мистецтва, а одночасно й незламним і непримиренним борцем за свободу українського народу та інших поневолених народів Росій-ської імперії, а також і борцем за найвищі людські ідеали свободи, гуманності і демократії.

Тому-то Шевченко належить до найулюбленіших по-етів не тільки українського народу, а й усіх народів світу.

Письменники, літературні критики, літературознавці численних країн світу високо оцінюють творчість Т. Шев-ченка.

Найбільшою популярністю і славою користувався Т. Шевченко серед слов'янських народів. Високу оцінку творчості Т. Шевченка дали письменники, поети і критики в Росії: М. Михайлов, К. Плещеев, М. Добролюбов, М. Чер-нишевський, М. Лесков, Д. Мінаєв, Н. Златовратський, І. Бунін, А. Чехов, Л. Толстой, О. Толстой, В. Вересаев та багато інших. Письменник Іван Прижов підкреслював вик-лючну силу мистецького впливу «Кобзаря» на читачів будь-якої національності. Лев Толстой особливо високо оцінював поему Шевченка «Наймичка», підкреслюючи, що в цій по-емі «зворушливо розроблена вічна тема — сила материнсь-кої любові». Видатний російський критик Аполон Григор'єв назвав Шевченка «першим великим поетом нової великої літератури слов'янського світу». «... Щодо краси і сили по-езії багато хто ставить Шевченка врівень із Пушкіним і Міцкевичем. Ми підем далі: у Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і Міцкевича лише іскорки блищать».

Шевченко був настільки оригінальним: що «в особливо-му складі його творчості навряд чи можливо знайти рівного йому в слов'янській поезії.» А. Пипін підкреслював загаль-нолюдське значення творчості великого українського пое-та.

Академік Д. М. Овсянико-Куликовський, аналізуючи поетичні твори Шевченка, особливу увагу звернув на щас-ливе поєднання у Шевченка кількох великих талантів: «В поезії Шевченка елементи художнього живописання з'єд-нуються з елементами музичними. Наприклад: «Садок вишневий коло хати»... Під цим віршем могли б підписатися і Пушкін, і Гете, і Шіллер, і Гейне — він аж проситься на полотно. Це зразок лірики живописання. Тут картина національного побуту змальована так, що є надбанням люд-ства... Переносити національне на загальнолюдське, на за-гальнолюдський грунт — це таємниця генія. Прикладом музичної лірики є вірш «Огні горять, музика грає». Це музика. Цей вірш покладено на музику. 1 значна частина «Кобзаря» може бути покладена на музику і може бути намальована». Про вірш Шевченка «Мені однаково» видат-ний літературознавець пише: «В цьому вірші така сила ліризму, рівного якому важко знайти або навіть неможли-во... З своїм "Кобзарем" Шевченко був виразником і збуд-ником національного відродження України».

Видатний російський філолог і літературознавець ака-демік Ф. Є. Корш 1912 року в збірнику, присвяченому пам'яті Шевченка, у своїй праці «Шевченко серед поетів слов'янства» відзначив геніальність Т. Шевченка і його по-чесне місце в світовій літературі. Ф. Корш був автором кількох праць про Шевченка і багатьох праць, написаних в оборону української мови. Він вивчив українську мову і так добре володів нею, що навіть писав вірші українською мо-вою. Він гостро виступив проти українця-ренегата, галиць-кого москвофіла Л. Вергуна, який у своїй пасквільній українофобській статті заперечував право українського на-роду на самостійну українську національну літературу і виступав проти Шевченка. Ці писання ренегата так обури-ли академіка Ф. Корша, що він написав українською мовою вірш «Хулителям Шевченка». Цей вірш надруковано в «Лі-тературно-науковому віснику» 1914 р. (ч. 2). Ось кілька уривків із цього вірша:

Неправедно виниш Шевченка ти Тараса, Що буцім він «Парнас всеруський» розділив: Адже і не було «всеруського» Парнаса, А^ на московському — щоправда — він не сів... Його насіння не загинуло, росте та кріпне

без кінця.

Від нього почалась нова вкраїнська нива. Що з неї буде плід і вжиток на весь люд, А хто в чужу дударить, хоч не вміє, Такий не соловей, а мабуть, тільки шпак.

Російський письменник А. С. Серафимович стверджує, що Шевченко був його вчителем: «Я вчився по його творах писати. Геніальна образність, чудова яскравість, потрясаю-чий драматизм творів Шевченка ніколи не вирвеш із серця, вони освітлюють все життя».

Російський письменник О. М. Толстой 1939 p. писав: «Він (Шевченко) — душа українського народу, і тому на вічні часи народ воздвиг пам'ятник своєму співцеві, своєму серцю, яке палає любов'ю і гнівом.»

Найвидатніші білоруські поети Янка Купала, Якуб Ко-лас та інші зазнали великого впливу Шевченка. Особливо великі заслуги в дослідженні поетичної майстерності Шев-ченка має видатний білоруський поет і літературознавець Максим Богданович (1891—1917), автор цінних праць про Шевченка. В особі Шевченка Богданович бачить великого поета з всесвітнім ім'ям. За словами Богдановича, «Шев-ченко — це письменник, якому судилася велична роль зро-битися символом культурної цінності усього народу, уособ-лення всієї його духовної сутності».

У статті «Краса і сила» («Украинская Жизнь», 1914, 2) Богданович дав блискучий аналіз віршової майстерності Шевченка. Богданович високо ставить Шевченка як майст-ра слова і вважає його першокласним поетом, який збагатив невмирущими творами українську й світову літературу. Богданович підкреслив могутній поетичний дар Шевченка, безсмертну красу його поезії, новаторську суть творчості Шевченка, її оригінальність і самобутність. Докладно аналі-зуючи художні особливості поетичної творчості Шевченка, велику майстерність Шевченкового вірша, спорідненість поезії Шевченка з українською народною піснею, відзна-чаючи виняткову музикальність Шевченкового вірша,