Великий вплив мав Шевченко на багатьох литовських поетів. Приклад Шевченка заохочував їх до боротьби за національне визволення Литви. Поет Людас Гіра в 1912 році видав на власні кошти в перекладі на литовську мову збірку віршів Т. Шевченка з своєю передмовою, в якій він писав: «Кому-кому, а нам, литовцям, Шевченко повинен бути добре зрозумілим, близьким, майже своїм».

Широковідома поезія Шевченка і в Латвії. Латвійський літературознавець Андрій Упіт (1877—1970) у статті про Шевченка (1914 р.) підкреслив революційний характер творчості і високу художню майстерність великого ук-раїнського поета. З особливою пошаною до Шевченка став-ляться народи Кавказу, вдячні Шевченкові за його величну поему «Кавказ», в якій український поет з палким гнівним протестом виступив проти імперіалістичної і колоніальної політики царської Росії на Кавказі. Ще в кінці 50-х pp. XIX ст. ця поема стала відома на Кавказі. Поет Н. Міцішвілі переклав цю поему грузинською мовою і в передмові писав: «Шевченко постає перед нами як грандіозний світового мас-штабу революційний поет, як стоїчне сумління своєї краї-ни... Діапазоном своєї творчості Шевченко, безсумнівно, належить до числа геніальних письменників... Життя й твор-чість цього геніального поета для нас сьогодні високий зразок і приклад для наслідування, і таким він буде для наступних поетів».

Видатний грузинський письменник Акакій Церетелі (1840—1915) в 1860 році, будучи студентом у Петербурзі, зустрічався і розмовляв із Шевченком. Пізніше він згадував про цю зустріч такими словами: «Ця зустріч зосталася для мене світлою згадкою на все життя. Признаюся, він перший дав мені зрозуміти, як треба любити батьківщину і рідний народ».

Року 1914, незважаючи на царські заборони, в Тбілісі відбулося урочисте Шевченківське свято. З палкою промо-вою виступив на цьому святі А. Церетелі. Він підкреслював потребу всебічно розвивати національні особливості кож-ного народу і при цьому ставив за приклад Тараса Шевчен-ка, який вважав за потрібне свято оберігати, зміцнювати й розвивати національні традиції українського народу, його мову і культуру. «Ось істина, — казав Церетелі, — яку проповідував великий пророк Шевченко... Таких великих людей породжує велика нація, але вони, крім своєї нації, належать і іншим. Тому дозвольте нам, грузинам, приєднатися до великого торжества і вшанувати пам'ять великого українця». 1 коли Церетелі закінчив свою блиску-чу промову, він схвильований підійшов до бюсту Шевчен-ка, з благоговінням став перед ним на коліна і віддав йому пошану. Всі присутні в єдиному пориві піднеслися з своїх місць і разом з Церетелі вшанували великого українського

поета. Грузини з сльозами на очах цілували українців, ук-раїнці зворушливо обнімали грузинів.

У вірменській літературі ім'я Шевченка згадуєтся з любов'ю і пошаною. 1914 року вірменський поет Хекоян у своїй статті «Незабутній Тарас» підкреслив, що справа, за яку боровся великий син України, не вмирає, вона житиме вічно, бо всім своїм корінням зв'язана з життям і думами народу. Вірменка Марієтта Шагінян у своїй ґрунтовній монографії «Шевченко» (1941) проаналізувала літера-турну творчість і мистецьку спадщину Шевченка і дала глибоку позитивну оцінку його поетичній творчості, підкресливши світове значення поезії Шевченка. їй нале-жить також стаття про Шевченка «В ряду геніїв людства», в якій вона пише: «Саме "Кобзар" став моїм шляхом до зрозуміння мови і психології українського народу... Але Тарас Шевченко не тільки поет... Він стоїть в ряду великих універсальних геніїв людства».

Перші згадки про Шевченка в західноєвропейській пресі були ще за життя поета. До видатних праць про Шев-ченка, опублікованих німецькою мовою, належать книжка австрійського літературознавця Йоганна-Георга Обріста (1843—1901), надрукована 1870 p., та ґрунтовна праця ви-датного австрійського критика Карла-Еміля Францоза (1848—1904), надрукована 1878 року. Обріст високо оцінює творчість Шевченка, зокрема поему «Наймичка», називаю-чи її «апотезою материнської любові».

Францоз дав глибоку й вичерпну характеристику поетич-ної творчості Шевченка, підкреслюючи геніальність вели-кого українського поета: «Універсальність Шевченкового таланту, — пише він, — це той перший висновок, до якого ми прийшли внаслідок аналізу його творів... В особі Шев-ченка доля подарувала українцям генія... Його талант без-межний, глибокий і багатий. Та найбільше вражає » невимовна безпосередність поета і те, що він наскрізь національний».

Німецький історик літератури Юліус Гарт (1859—1930) у своїй «Історії світової літератури» (1896) пише: «В особі Тараса Шевченка виріс поет такої індивідуальності, який має право претендувати на вселюдське значення».

Німецький історик літератури Георг Адам (18 74—1911) в статті «Сторіччя української літератури» (1901) такими словами характеризує значення Шевченка: «Для світової

літератури Шевченко — одна з найсвоєрідніших і найпри-вабливіших поетичних постатей. У піснях Шевченка — душа української землі, душа українського народу». Видат-на німецька письменниця й перекладачка творів Шевченка на німецьку мову Юлія Віргінія (1878—1942) у вступній статті до своєї збірки перекладів пише: «Успіх Шевченка не мав собі рівних в історії літератури.., із швидкістю, гідною подиву, поет піднімається до вершин загальнолюдських ідеалів... Його найкращий і найсильніший твір — «Кавказ». Це пристрасний протест проти деспотизму і мілітаризму». Свою статтю Юлія Віргінія закінчує рядками Шевченково-го «Заповіту» і високою оцінкою значення Шевченка для України і для всього людства: «День народження поета на його батьківщині належить до найбільших національних свят... Вихованням національної свідомості Шевченко вря-тував свій народ від загибелі і заклав міцну основу для його славного культурного розвитку. Значення поезії Шевченка не скороминуче, воно