Наукові результати цієї експедиції вразили сучасників. Пржевальськ дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету й улоговини Цайдама (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії більш 20 хребтів, сім великих і ряд дрібних озер. Карта Пржевальська не відрізнялася точністю, тому що через дуже важкі шляхові умови він не міг робити астрономічні визначення довгот. Цей істотний недолік пізніше був виправлений ним самим і іншими російськими мандрівниками. Він зібрав колекції рослин, комах, що плазують, риб, ссавців. При цьому минулому відкриті нові види, що одержали його ім'я, - ящурка Пржевальського, розчепихвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського... Двотомна праця "Монголія і країна тангутів" (1875-1876) приніс автору світову популярність, був переведений на ряд європейських мов.
Російське географічне товариство присуджує йому Велику золоту медаль і "найвищі" нагороди - чин підполковника, довічну пенсію в 600 карбованців щорічно. Він одержує Золоту медаль Паризького географічного суспільства Його ім'я відтепер ставлять поруч із Семеновим-Тян-Шанским,Крузенштерном і Беллинсгаузеном, Лівінгстоном і Стенлі...
Друга подорож
У січні 1876 року Пржевальський представив у Російське географічне товариство план нової експедиції. Він мав намір зайнятися дослідженням Східного Тянь-Шаню, дійти до Лхасі, обстежувати загадкове озеро Лобнор. Крім того, Пржевальський сподівався знайти й описати дикого верблюда, що жив там, по відомостях Марко Поло.
У лютому 1877 року Пржевальський досяг величезного очеретяного болота-озера Лобнор. По його описі, озеро мало в довжину 100 кілометрів і в ширину від 20 до 22 кілометрів.
На берегах таємничого Лобнора, у "країні Лоп", Пржевальський був другим... після Марко Поло! Озеро стало, однак, предметом суперечки між Пржевальським і Ріхтгофеном. Судячи з китайських карт початку XVIII століття, Лобнор знаходився зовсім не там, де його знайшов Пржевальський. Крім того, усупереч думці, що існувала, озеро виявилося прісним, а не солоним. Ріхтгофен вважав, що російська експедиція відкрила якесь інше озеро, а Лобнор лежить північніше. Тільки через півстоліття загадка Лобнора була вирішена остаточно. Чоло по-тібетски означає "мулистий", нір - по-монгольски "озеро". Виявилося, що це болото-озеро час від часу змінює своє місце розташування. На китайських картах воно було зображено в північній частині пустельної безстічної западини Чоло. Але потім ріки Тарим і Кончедарья перейшли на південь. Древній Лобнор поступово зник, на його місці залишилися тільки солончаки, блюдця невеликих озерець. А на півдні западини утворилося нове озеро, що відкрив і описав Пржевальський.
На початку липня експедиція повернулася в Кульджу. Пржевальський був задоволений: він вивчив Лобнор, відкрив Алтінтаг, описав дикого верблюда, добув навіть його шкіру, зібрав колекції флори і фауни.
Тут же, у Кульджі, його чекали листи і телеграми, у яких йому пропонувалося неодмінно продовжувати експедицію.
Під час подорожі 1876-1877 років Пржевальськ пройшов по Центральній Азії більше чотирьох тисяч кілометрів - йому перешкодили війна в Західному Китаї, загострення відносин між Китаєм і Росією і його хвороба: нестерпна сверблячка у всім тілі. І все-таки ця подорож ознаменувалася двома найбільшими географічними відкриттями - низов'їв Тарима з групою озер і хребта Алтінтаг.
Тібетська подорож
Відпочивши, Пржевальськ у березні 1879 року почав подорож, названу ним "Першою Тибетською". Від Зайсана він направився на південний схід, повз озеро Улюнгур і уздовж ріки Урунгу до її верхів'їв, перетнув Джунгарську Гобі - "велику хвилясту рівнину" - і визначив її розміри.
Під час цієї подорожі він пройшов біля восьми тисяч кілометрів і зробив зйомку більш чотирьох тисяч кілометрів шляху через райони Центральної Азії. Уперше досліджував верхній плин Жовтої ріки (Хуанхе) протягом більш 250 кілометрів; відкрив хребти Семенова й Угуту-Ула. Описав два нових види тварин - кінь Пржевальська і ведмедя пищухоїда. Його помічник, Роборовський, зібрав величезну ботанічну колекцію: близько 12 тисяч екземплярів рослин - 1500 видів. Свої спостереження і результати досліджень Пржевальськ виклав у книзі "Із Зайсана через Грубіянь у Тибет і на верхів'я Жовтої ріки" (1883). Підсумком трьох його експедицій були принципово нові карти Центральної Азії.
Незабаром він подає в Російське географічне товариство проект про дослідження джерел Хуанхе.
Четверта подорож Пржевальського
У листопаді 1883 року почалася чергова, уже четверта подорож Пржевальська.
За два роки був пройдений величезний шлях - 7815 кілометрів, майже зовсім без доріг. На північній границі Тибету відкрита ціла гірська країна з величними хребтами - про їх у Європі нічого не було відоме. Досліджено джерела Хуанхе, відкриті й описані великі озера - Російське й Експедиції. У колекції з'явилися нові види птахів, ссавців і плазуючих, а також риб, у гербарії - нові види рослин.
У 1888 році побачила світло остання робота Пржевальська "Від Кяхти на джерела Жовтої ріки". У тому ж році Пржевальськ організував нову експедицію в Центральну Азію. Вони досягли селища Каракол, біля східного берега Іссик-Кулю. Тут Пржевальськ занедужав черевним тифом. Він умер 1 листопада 1888 року.
На могильному надгробку написаний скромний напис: "Мандрівник Н.М.Пржевальський". Так він заповідав. У 1889 році Каракол був перейменований у Пржевальський.
Пржевальський лише в дуже рідких випадках користався своїм правом першовідкривача, майже усюди зберігаючи місцеві назви. Як виключення з'являлися на карті "озеро Російське", "озеро Експедиції", "гора Шапка Мономаха".
ВИСНОВОК
Удар долі був несподіваний і підступний: на самому початку чергової експедиції в Центральну Азію Пржевальськ знемагав від жари і напився води з пришляхового струмка... і от людина з залізним здоров'ям умирала на руках у товаришів. Його смерть відбулася від черевного тифу на озері Іссик-Куль.
24 наукові установи Росії і Європи обрали його своїм