Б А Ж А Н

МИКОЛА ПЛАТОНОВИЧ

(1904 - 1983)

П Л А Н

Я єсть Людина. Я звитяжно зміг

Прокласти першим славну путь

в майбутнє,

Свідомий прав досягнутих своїх.

Путь нелегка, та гордо і дойстойно

Її пройшов, іду і буду йти.

Ні вража лють, ні лжа, ні спроба

збройна

Мене не відвернули від мети.

Свідченням визначного місця, яке посідає творчість Миколи Бажана в Українському писменстві, а також незмінно пильної уваги до неї з боку критики і літературної науки може бути хоча б той факт, що на протязі п`ятьдесяти років до його творчості звертались такі видатні мітці, як Павло Антокольський, Павло Тичина, Максим Рильський, Юрій Смолич, Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віталій Коротич та інші.

Чимала відстань пролегла між першою і останньою поетовою збіркою. Це був важкий шлях зростання і подолання перешкод. Він починався в роки НЕПу і напруженої класової боротьби в країні. Сьогодні ми стоїмо на порозі значних перебудов. За цей період змінювалися теми, задуми, освітлення і трактування матеріалу. І все ж можна встановити цілком певний зв`язок між ранніми баладами Бажана і, скажімо, його урочистим реквіємом над могилою героїв-арсенальців або іншими творами, написаними уже в остані роки. Безперечно, цей зв`язок динамічний, рухливий, він існує.

Звернемось спочатку до джерел - тих перших життєвих вражень, що часто набувають вирішального значення в дальшому зростанні художника.

Народився Микола Платонович Бажан 9 жовтня 1904 року в Кам`янці-Подільському, в родині військового топографа. Коли хлопчику йшов п`ятий рік, його сім`я переїздить до Умані. Старовинне місто, зв`язано з багатьма сторінками історії України, живила уяву не тільки згадками минулого, але й подіями живої сучасності. Через Умань

проходили шляхи громадянської війни. Підліток бачив і вуличні бої, і смерть, і розруху.

До героїчних вражень громадянської війни слід додати дійові естетичні враження, що в тих умовах мали значення революційних побудників романтичної мислі підростаючого покоління.

Юнак починає захоплюватися поезією. На його столі - Шевченко, Пушкін, Франко, Рабіндранат Тагор, Маяковський, Тичина, Уолт Уітмен, номери першого українського радянського журналу “Мистецтво” з його гострими й суперечливими статтями про нову революційну естетику.

Закінчивши Уманський кооперативний технікум і переїхавши 1920 року до Києва, Микола Бажан після важкого захворювання на висипний тиф ще борсається між різними спеціальностями. Спочатку вступає до кооперативного інстітуту, потім - до Інстітуту зовнішніх зносин, щоб нарешті кинути їх і віддатися своєму головному покликанню - літературі, поезії.

В Києві Микола Бажан починає співпрацювати як перекладач в газеті “Більшовик”, де опубліковує свої перші вірші - “Руро-марш”, “Аеромаш” (1923 рік). Вони були схематичні, але емоціонально виявляли актуальну політичну ідею. В певних умовах такі вірші були потрібні і виконували своє агетаційне признацення.

Проте уже і в цей час Миколу Бажана не задовольняли принципи поезії, в яких зовсім зникав образ конкретної дійсності. Ось чому одночасно з публіцистичними віршами він пище романтичні балади, в яких наголос переноситься на безпосереднє відображення подій і людських переживань. Загалом, це твори підготовчого етапу: книги “17-й патруль” (1926 рік) та “Різьблена тінь” (1927 рік) . Згодом, в 1932 році у “Вибраних поезіях”, поет сам віднесе їх до власної “передісторії”. Перед нами - виразний зразок врочисто-пафосного революційного романтизму, який через недостатню зрілість і міцність своїх світоглядних основ, часом обертається розгубленим, змарнілим від болісних суперечностей романтизмом (“Різьблена тінь”). Шукаючи поетичної новізни, він не завжди втримувався перед “спокусами”, з одного боку, футиризму та експресіонізму, а з другого боку - несподіваного статично-мальовничого ередіанства (Ж.М. Ередіа, “Трофеї”). Прикладом є такі вірші, як “Любисток” або “Розмай-зілля”.

Але найбільш знаменним для подальшого розвитку поета було все ж те, що вже в перших газетних віршах він прагнув наблизитись до вольової, кличної поезії Маяковського. В літературі для тривкого життя залишилися такі вірші, як “Пісня бійця”, “Слово о полку”, “Дорога”, а трохі пізніше - “Нічний рейс”.

В пошуках стилю при всій різноманітності манер, у яких пробував себе молодий автор, вже ясно починає прорізуватися виважений образ, “єдність пристрастної думки і стриманого почуття” (Н. Костенко):

Бійці виїжджали, і коні іржали

(Стримано в стременах сталь дзвенить),

А дим терпкий у полі, а в полі дим терпкий,

І слина з кінських губ - немов ковильна нить.

На кінець 20-х років молодий поет уже виступає митцем з досить ясно визначеною творчою індивідуальністю, хоч попереду ще великий шлях вдосконалень і шукань. Ніхто з тогочасних українських поетів, крім П. Тичини, не виявляв такого тяжіння й смаку до образного філософського синтезу руху історії та людської свідомості. Предметом роздумів поета і темою його оригинальних циклів та поем стає зіставлення епох з тим, щоб на історичній, моральній, філософській площині утвердити гуманістичний зміст нового світу, велич життєтворіння. Все частіш перед нами постає аналіз психики сучасника, щоб викликати у нього, цього сучасника, усвідомлену зненавість до будь-яких “язв” та “примар” минулого, і