Реферат - Освальд Шпенглер
11

античній культурі відповідає “аполонічна душа”, західній—“фаустівська”, і арабській—“магічна”. За допомогою власної морфології історії Шпенглер намагався відшукати певний набір символів кожного культурно-історичного типу, що кодують певний прафеномен, який визначальним чином впливає на формування “душі” культури: антична аполонічна культура символізувалася чуттєвим гармонійно збудованим тілом, західноєвропейська фаустівська—нескінченністю простору і часу, візантійсько-арабська магічна—містичним протиставленням душі і тіла. Реалізація “душею” свого існування у різних формах стосовно наявного аморфного буття призводить до створення унікального простору, часу, законів природи і логічних співвідношень, а також і активного освоєння дійсності у вигляді суспільного життя, мистецтва, науки і релігії—а в підсумку власного, неповторного світу.
5) Існують аномальні з точки зору органічного виникнення культурно-історичних типів випадки, які класифікуються Шпенглером як “історичний псевдоморфоз”, під яким розуміється ситуація, в якій “стара чужа культура настільки сильно панує над країною, що місцевій молодій культурі немає чим дихати і вона не в стані не тільки створити свої виразні форми, а навіть не приходить до повного розгортання своєї самосвідомості”[2, c.910]. Прикладами таких псевдоморфозів Шпенглер вважав, зокрема, російську державу епохи Петра І. Тривалість життя кожної культури, за Шпенглером, можна приблизно визначити як часовий проміжок, що займає близько 1000 років: “висока культура” античності існувала в діапазоні від 900 р. до н.е. до 100 р. н.е.; арабська—від 100 р. до 900 р.; західній “високій культурі” залишається діапазон від 1000 р. до 2000 р. Проте це розуміється мислителем як певна ідеальна схема, подібна до узагальненого життєвого циклу людини, оскільки в реальності “висока культура” може трагічно загинути через зовнішнє втручання і несприятливі фактори, яка загинула “мексиканська культура” ацтеків і майя, зруйнована європейцями.
В цілому, зауважує Шпенглер, “історія людства є циклічним реєстром зростання і падінь високих культур, що цілковито не пов’язані між собою. Ці культури в дійсності є вищими життєвими формами, тобто органічними за природою, і як і все живе повинні пройти певний життєвий цикл. Хоча самі по собі високі культури є окремими цілісностями, всі вони переживають паралельний розвиток, тож події і фази будь-якої з них мають своє відповідне відображення у кожній наступній. З точки зору двадцятого століття ми можемо зазирнути в минуле циклічної історії та передбачити занепад і падіння Заходу”. Унікальність сучасної культурно-історичної ситуації Шпенглер інтерпретує в термінах прогностичного і гносеологічного інтелектуального потенціалу, накопиченого Західною цивілізацією, що довзоляє вперше в історії усвідомити кризову ситуацію та адекватно сприйняти її як логічне і послідовне завершення цивілізаційного циклу. Він стверджує: “тепер ми спостерігаємо останнє велике завдання для західного типу мислення, єдине, що ще стоїть перед старіючою фаустівською культурою, те, яке визначене для нашої душі розвитком, який тривав століттями. Жодна культура не спроможна обрати свій шлях та філософію[2, c.235]”. Окрім того, Шпенглер вважає: “якщо я можу претендувати на якусь заслугу, то вона полягає в тому, що віднині на майбутнє вже не можна буде дивитися, як на tabula rasa, на якій можна написати все, що хочеться тому чи іншому”.
У рамках діалектичної філософії поняття кризи традиційно трактується як складний, загострений стан різкого злому або занепаду в динаміці нормального протікання суспільних процесів. З метафізичної точки зору поняття кризи для Шпенглера не є проміжною стадією, певним перехідним станом, а завершальною частиною циклічного процесу розвитку культури. Формалізованою квінтесенцією систематизованих результатів історіософських пошуків Шпенглера є складені ним особисто “Таблиці до порівняльної морфології світової історії”, які, за словами автора, “дають короткий огляд того, що є результатами дослідження…дають уявлення про плідність і сфери застосування нового методу”. Три таблиці демонструють три екзистенціальні проекції історико-культурних типів—духовне життя, мистецькі та політичні форми “високих культур”[2, c.79-86]. Відповідно до першої таблиці, що презентує “одночасні” епохи духовного життя індійської (від 1500 р до н.е.), античної (від 1100 р до н.е.), арабської (від 0 р.) та західної (від 900 р.) культур, періодизація постає у наступному вигляді:
Весна. Ґрунтовно-інтуїтивний період. Потужні творіння душі, сповитої снами, яка прокидається. Надособистісна єдність і повнота:
1) Народження міфу великого стилю як вираз нового відчуття Бога. Боязнь світу і пошук світу.
2) Раннє містико-метафізичне формулювання нового погляду на світ.
Літо. Свідомість, близька до зрілості. Найдавніший міський і критичний рух.
1) “Реформація”. Всередині релігії протест широких народних прошарків проти великих форм давнини.
2) Початок чисто філософського формулювання світовідчуття. Протиставлення ідеалістичної і реалістичної систем.
3) Створення нової математики. Концепція числа як відображення і сутності форм світу.
4) “Пуританізм”. Раціоналістично-містичне збіднення релігійного начала. Розсудочний фанатизм.
Осінь. Інтелігенція великого міста. Вища точка суто розумової творчості.
1) “Просвітництво”. Віра у всемогутність розсудку. “Культ природи”. “Розумна релігія”.
2) Вища точка математичного мислення. Просвітлення світу чисел.
3) Великі завершаючі системи.
Зима. Початок цивілізації світового міста. Згасання духовної творчої сили. Саме життя стає проблематичним. Етико-практичні тенденції іррелігійних і неметафізичних поглядів мешканців світового міста.
1) Матеріалістичний світогляд. Культ практичного досвіду, користі, щастя.
2) Етико-суспільні життєві ідеали. Епоха “філософії без математики”.
3) Внутрішнє завершення математичного світу форм.
4) Занепад абстрактного мислення і перетворення його в професійну академічну філософію. Література скорочених вказівників.
5) Кінець. Поширення остаткового світонастрою.
У другій таблиці, характеризуючи “одночасні” епохи мистецтва, Шпенгле пропонує наступну схему для єгипетської, античної, арабської та західної культур:
Первісний час: хаос первісних художніх форм. Містична лінійна симоліка і спроби наївного наслідування.

Освальд Шпенглер німецький філософ і культуролог. Народився 29 травня

---

Сторінки: 1 2 3 4