Погляд на нарiд галицький
Онуфрій ЖМЕНЯ
Правдивий галичанин колекціонує предмети, які давно втратили ужиткове значення. Його пивниця, комірки, балкон, клуня та курник напхані різноманітними дірявими баняками, відрами, порожніми пляшками, старими прасками, іржавими ланцюгами від роверiв, банками із засохлою фарбою та лахами. Але надія все це колись застосувати тішить добре галицьке серце аж до само смерті.
Любов до церкви галичан така сильна, що, якби можна було, то кожен мав би на свому городi власну. Так само виглядає й з цвинтарями та святими місцями. Заповітна мрія галичанина мати родинний склеп під вікнами. У гіршому випадку на Личаківському цвинтарi у Львові.
Схиляння галичан перед цитатами загальновідоме. Сьогодні особливо популярні Шевченкові Обнiмiтеся, брати мої , Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями... Кобзарева постать має такий великий авторитет у галичан, що вони із задоволенням приписують йому й чужi висловлювання, як-от Франкове Лупайте сю скалу та Шопенгауерове Хто ясно мислить, той ясно формулює.
Заповіт галичанин складає за три хвилини перед самою смертю i не випускає його з рук, поки вони не захолонуть. Виливши в баняк молоко, галичанин обов’язково сполосне пляшку водою i доллє до молока. Піднімаючись сходами багатоповерхового будинку до свого помешкання, галичанин обов’язково повитирає ноги біля кожного сусідського килимка, залишивши недоторканим власний. Дружину галичанин вибирає, орієнтуючись на вигляд майбутньої тещі: має бути фізично здорова i фанатично віддана. Правдивий галичанин цілодобово палить газ на кухні, економлячи на сірниках, i щоб у москалів менше газу залишилось...
На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост. Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке: Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на потяг i доїхали до того місця, де на Вас чекают, най Вас приймут за рiдного i не виженут на шестий день гостини. I щоб лежати Вам цiхутко в земли i не гнити, як американцi, бо їдят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об’їла нашу грушку пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!
Улюблений образ галичанина як вiн лежить у трунi, вбраний у шлюбний костюм i шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплаканої родини. Коли його виноситимуть на цвинтар, має вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в сусiдську хату. I щасливо спалити разом зi всією господаркою й осоружними курми, що порпалися на його городi i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних душевних мук.
Галичанин народжується для того, щоб: у три роки пасти гуси; у шiсть - свинi, кози, велику рогату худобу i почати курити; у дванадцять навчитися читати i щипати за майтелеси сусiдську Марину; у шiстнадцять - вiдбути школу досконалим пияком i будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську комiрником при шкарпетках i комiсуватися при пропажi зi складу останнiх; у двадцять побратися з тою самою Мариною i в першу ж шлюбну нiч скочити в гречку з неповнолiтньою сестрою; у двадцять п’ять доробитися до трьох дiтей вiд власної жiнки i вiсiмнадцяти вiд чужих; у тридцять п’ять заправляти краватку у споднi i сякатися без хустинки на мешти; у сорок п’ять видати дочку заміж i на весіллі натовкти писок сватовi; у п’ятдесят п’ять завести козу i вчити внукiв спiвати повстанських пiсень; у шістдесят доробитися до бригадира на будовi й вiдсидiти рiк за крадiж чотирьох кривих цвяхiв; у шiстдесят п’ять вiдчути себе захисником Батьківщини i, пошивши однострiй невiдомої армiї, марширувати на всi свята з фаною перед сiльрадою; у сiмдесят стати членом церковної десятки; у сiмдесят п’ять спочити в Бозi, клянучи манкуртiв, москалiв i сусiда, чиї кури все життя порпали йому город...
Галичанка народжується для того, щоб: у три роки пасти курчата; у шiсть-сiм навчитися доїти корову Марiанну i длубатися пальцем у носi; у дванадцять вишити свою першу подушку; у вісімнадцять закiнчити школу iз твердим переконанням, що найбiльшим скарбом у цьому свiтi є цнота; у двадцять спекти свiй перший цвiбак; у двадцять два, переживши трагiчну любов, вийти замiж за Гриця з першої бригади i на другий же день пiсля весiлля вперше дістати в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три народити першу дитину i зрозумiти, що пов’язала свою долю з пияком, iдiотом i злочинцем; у двадцять чотири народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до одного-двох центнерiв; у тридцять п ять вступити до лав Союзу укра нок i вперше вiдвiдати знахарку, щоб та наслала якогось дiдька на Гриця, бо п’є; у сорок вчити доньку вишивати i народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дiтей бузьки приносять; у сорок два вставити першi золотi зуби; у п’ятдесят переконати дочок, що всi мужчини звiрi, яких треба тримати за гратами; у шістдесят вишити першу хоругву до церкви; у шістдесят п’ять поховати чоловiка i так за ним голосити, нiби вiн був ангел небесний; у сiмдесят бавити внукiв i вчити їх хреститися; у сімдесят п’ять з’їздити нарешті до родини в Канаду, притягнувши звiдтамти старi лахи i ревматизм; у вiсiмдесят тихо згаснути на самотi, усвiдомивши, що все на цьому свiтi гiмна варте, крiм здоровля...
Кожен порядний галичанин ма родину в Канадi або Америцi. Хто не має, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому свiтить
