Полеміка в європейській літературі виникла між католицтвом і католицькою церквою та всіма західно- і середньоєвропейськими протестантськими опозиційними рухами, по суті рухами національного утвердження європейських народів – кальвінізмом, лютеранством та ін. Полеміка ж між православ’ям та католицтвом була полемікою між двома офіційними церквами. Але православ’я теж було пов’язане з грандіозним національно-визвольним рухом. Тому полеміка між православ’ям та католицтвом і унією як однією з форм католицької експансії доповнювала органічно усю загальноєвропейську полемічну картину, будучи її невід’ємною складовою частиною, Вона замикала кільце опозиційного оточення католицизму у загальноєвропейських масштабах. Об’єктивно в ході цієї полеміки проти католицизму захищались принципи ренесансного гуманізму.

Гідне місце української полемічної літератури, творчості кращих її представників, як М.Смотрицького, у контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм забезпечувалось самим типом її художнього мислення.

3. Поетична спадщина М. Смотрицького

Творчість М.Смотрицького, як і творчість багатьох інших українських і білоруських письменників кін. XVI – поч., XVII ст., належить водночас і українській, і білоруській літературам: походячи то з українських, то з білоруських земель, вони вчилися і вчителювали як в українських, так і в білоруських школах, жили і діяли як в українських, так і в білоруських культурних осередках /містах, селах, магнатських маєтках, монастирях/, у своїх творах підносили проблеми й висловлювали ідеї, однаково животрепетні і для українського, і для білоруського народів, надихаючи їх на визвольну боротьбу, яка завершилася їхнім возз’єднанням із братнім російським народом.

До останнього часу історики літератури звертали увагу переважно на прозові полемічно-публіцистичні твори М.Смотрицького. Кількома його "реквізитними" віршами, надрукованими при прозових творах, віршовими цитатами у цих творах та віршовими зразками-експериментами, наведеними ним у при викладі теорії метричного віршування, спеціально ніхто з дослідників не займався. Тим часом питання про обсяг поетичної спадщини Мелетія, про її ідейно-художній зміст, тематику, образність, версифікаційну майстерність заслуговують на пильну увагу. Серед поетичної спадщини М.Смотрицького можна виділити кілька груп віршованих текстів. До першої групи відносимо вірші-зразки з "Граматики". Ці віршові фрагменти складені ним самим, вони є ілюстраціями до теоретичних пояснень і мають експериментальний характер. М.Смотрицький, услід за Л.Зизанієм, спробував розробити церковнослов’янську просодію, взявши за основу грецькі зразки і намагаючись застосувати метричну версифікацію, грунтовану на чергуванні довгих і коротких складів. Утвердилася думка, що ця спроба була невдалою, оскільки східнослов’янські мови не мають довгих і коротких голосних звуків. Дехто з дослідників припускає, що версифікація, запропонована Мелетієм, "при всій своїй недосконалості", давала все ж можливість східнослов’янській поезії "звільнитися від силабічного віршового ладу, такого штучного і чужого для церковнослов’янської мови, і вийти на свій шлях розвитку", тобто на шлях силабо-тонічного віршування, що сталося, зокрема в російській літературі, у XVIII ст.

У цих міркуваннях немає чіткості щодо розмежування церковнослов’янської і східнослов’янських мов, що породжує плутанину. Адже церковнослов’янські вірші не складалися за силабічною системою. Силабічні вірші східнослов’янські поети писали польською мовою і книжними різновидами староукраїнської, старобілоруської та староросійської мов; силабо-тонічних віршів церковнослов’янською мовою ніхто й ніколи всерйоз не писав. Інша річ, що у версифікаційних міркуваннях "Граматики" М.Смотрицького і в його метричних експериментах є об’єктивні силабо-тонічні тенденції, які породжувалися впливом живих східнослов’янських мов, їхнім тиском на місцеву церковнослов’янську орфоепію й просодію. Ці тенденції справді могли мати значення при формуванні силабо-тонічної системи східнослов’янського віршування. Важливо відзначити, що й до укладання "Граматики" і одночасно з її укладанням Мелетій писав майстерні силабічні вірші книжною українською і польською мовами. Очевидно, його метрична теорія стосувалася тільки віршування церковнослов’янською мовою. І хто зна, чи була вона для цієї мови у її тогочасному стані на українських і білоруських землях надто штучною? Адже, як слушно відзначає Є.С.Прокошина, сучасна М.Смотрицькому церковно-слов’янська мова "була найвищою мірою еллінізована". Можливо, ця "еллінізованість" мала вияв і в манері вимови звуків, зокрема голосних, особливо при читанні вголос віршованих текстів.

Другу групу віршів, пов’язаних з іменем М.Смотрицького, складають віршові твори, цитовані в його прозових полемічних трактатах, насамперед у "Треносі" /Вільна, 1610/. Авторами цих віршів є інші письменники. Щодо деяких із них можна припускати авторство Мелетія як перекладача чи редактора. Дослідження віршів має полягати найперше у характеристиці їхніх авторів та визначенні тих суспільно-літературних напрямів, які вони репрезентують, у встановленні тих книжних джерел, із яких міг їх почерпнути Мелетій. Слід виявити і зібрати оригінальні тексти цих віршів і переклади латинською та новоєвропейськими мовами, поширені в сучасній Мелетію європейській книжності і, зокрема, на території Речі Посполитої, щоб зіставити їх із текстами, введеними в твори Мелетія, виявити міру і якість його втручання в ці тексти. Причинок до такої роботи дав Д.С.Наливайко.

Третю групу складають власні вірші М.Смотрицького. На сьогодні зафіксовано шість геральдичних епіграм, що їх майже без сумнівів можна визнати за власні твори Мелетія. П’ять із них нещодавно опубліковано:

1)

2) На герб Вишневецьких

3)

4)

5)

6) .

Усі ці епіграми явно писала одна і та ж людина. Спорідненість ідейно-тематичних мотивів, образів і виразів у цих віршах зумовлена не тільки спорідненістю об’єктів зображення /геральдичних емблем/, але і поетичною індивідуальністю, про що виразно свідчить зіставлення характерних образів.

На