не схильна задумуватися над чим-небудь скільки-небудь серйозно. Такі герої чеховських добутків не мають своєї ліричної теми, знаходяться в не загальній ліричній атмосфері п'єси, більш того, складають контрастне тло, що і допомагає зрозуміти значення духовної зосередженості інших діючих осіб. Такі в першу чергу Шамраев, Серебряков, Марія Василівна, Кулигин, Солоний, Наташа, Симеонов - Пищик, Яша. Оскільки "підтекст" є в п'єсах Чехова свідчення змістовності і глибини внутрішнього світу людини, відсутність його в мові відзначеної категорії діючих осіб прямо свідчить про їхню духовну бідність.
Підтекст, специфічна двуплановость мови як засобу язикової характеристики, хоча і досить важливий чеховської драматургії, застосовується письменником далеко не у всіх випадках, тобто не є загальною ознакою сценічної мови в театрі Чехова.
Вище було сказано, що специфічною сценічною умовністю в драматургії Чехов є зосередженість основної групи діючих осіб на їхніх головних думках, що визначають їхній духовний лейтмотив, їхній ліричні тему. Однак своєрідна зосередженість властива й іншим персонажам, що не відносяться до тієї основної категорії, що породжує своїми міркуваннями ліричну атмосферу в добутку. Прямим наслідком цієї особливості драматургії Чехова є дійсно загальна ознака язикової характеристики персонажів, що складається в постійному виділенні Чеховим індивідуально типологічних рис, що складають виразно виражений лейтмотив даного діючої особи. Інша справа, що цей лейтмотив далеко не завжди свідчить про духовне багатство героя, але він у всіх випадках підкреслює найбільш загальну, найважливішу й індивідуально - психологічну і соціально - типологічну рису характеру даного персонажа. Важливо при цьому, що в міру творчого розвитку Чехова драматурга, у процесі ідейного і художнього удосконалювання своєї драматургічної системи, він робить цю особливість язикової характеристики діючих осіб усе більш відточеної. І це природно, тому що тут у найбільш концентрованому виді виявлялася вся зростаюча язикова майстерність Чехова - драматурга.
Чехов - драматург ввійшов в історію російського і світового театру як сміливий новатор, що створив, по визначенню М. Горького, "новий вид драматичного мистецтва". Цей "новий вид драматичного мистецтва" Горький назвав "ліричною комедією". Таке визначення драматургії Чехова виникла в Горького не відразу. Як показують його листи і спогади, нон склалося остаточно лише в роки Великої радянської влади, тобто більш ніж через три десятиліття після першого знайомства Горького з театром Чехова.
Уперше свій погляд на чеховську драматургію Горький висловив у листі до Чехова в листопаду 1898 року: "Дядько Ван" - це зовсім новий вид драматичного мистецтва, молот, яким Ви б'єте по порожніх головах публіки".
В основі ліричних комедій Чехова, як ми бачили, лежить конфлікт людини з навколишнім його середовищем , або ширше - зовсім сучасним ладом у цілому, суперечним самим природним, незаперечним волелюбним устремлінням людини. Такий джерело драматичного початку в п'єсах Чехова виступаючого у формі ліричних міркувань персонажів, а слідом за ними і самого автора. Таким чином, ліричний початок у п'єсах Чехова - початок драматичне, що говорить про драму людського існування в умовах соціального ладу , далекого гуманності, заснованого на придушення людської особистості , нарузі самих елементарних представлень про правду, волю і справедливість. Тим самим ліричний початок драматургії Чехова і було своєрідною формою вираження дозрілої в широких народних масах думки про те, що далі так жити неможливо.
У чому ж комедійний початок чеховського театру?
Ми вже бачили, що Чехов у свої добутки не тільки спирається на близькі йому думки і почуття героїв, але і показує їхню слабість, пригніченість обставинами, їхню життєву неспроможність, їхня невідповідність тому ідеалові, що затверджується автором. Цю же думку неодноразово висловлювали сам Чехов, заперечуючи трактування деяких своїх п'єс Московським Художнім театром. "От ви говорите , - наводить слова драматурга А. Серебров (Тихонов), - що плакали на моїх п'єсах... Та й не ви один ... Але ж я не для цього них писав, це їхній Алексєєв зробив такими плаксивими. Я хотів інше... Я хотів тільки чесно сказати людям: "Подивитеся на себе, подивитеся , як ви всі погано і нудно живете !.." Саме головне , щоб люди це зрозуміли, а коли вони це зрозуміють, вони неодмінно створять собі інше, краще життя...".
У роботах В. Ермилова висловлена думка, що "образлива нісенітниця, каліцтва соціального ладу , що створили нестерпну вагу життя , відкривалися для Чехова одночасно в їх похмурої, трагічної і разом з тим комічно безглуздої сутності". Комізм безглуздості дійсно надзвичайно широко представлений у творчості Чехова, особливо в ранніх добутках 80-х років. Однак, говорячи про природу комічного чеховської драматургії, приходиться обирати більш широке визначення комічного. Адже "...смішне комедії, - затверджує Бєлінський, - випливає з невпинного протиріччя явищ законами вищої розумної дійсності". Стосовно до комедії Чехова дане положення В. Г. Бєлінського варто розуміти як не відповідність визначених рис характеру людини , світогляд людей, їхньої життєвої практики, соціальної дійсності в цілому до затверджуваного драматургом ідеалові, або , говорячи словами Бєлінського, затверджуваним автором законом "вищої розумної дійсності". У 1892 році Чехов, міркуючи про сучасну літературу, говорив у листі до А. С. Суворину: "Згадаєте , що письменники, яких ми називаємо вічними або просто гарними і які п'янять нас, мають одну загальний і досить важливу ознаку: вони кудись йдуть і Вас кличуть туди ж, і Ви почуваєте не розумом, а своєю істотою , що в них є якась мета , як у тіні батька Гамлета, що недарма приходила і тривожила уяву. Кращі з