До мене, о друзі, о вірнії слуги,

Хто з рук моїх візьме тяжку булаву?..

Народе мій рідний, народе закутий...

Прости ж мене, Боже.., О світе, прощай!

Перша Конституція

5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах обрала гетьманом Пилипа Орлика. Справ у молодого гетьмана виявилося чимало. Чи не най-важливішою з них була складена Орликом разом з козацькою старшиною угода, що увійшла до історії як державна конституція під назвою «Конституція прав і свобод Запорізького війська». Беручи булаву, новоспечений гетьман урочисто проголосив: «Я, Пилип Орлик, новообраний Запорізького війська гетьман, присягаю Господові Богу, славленому в святій Трійці, на тому, що будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими...».

І раніше гетьмани, беручи булаву, укладали з козацтвом певні угоди, але ще ніде, як у договорі та Конституції Орлика, так повно не відбивалися народні ідеали і мрії про справедливий устрій суспільного життя. Цей унікальний історичний документ, написаний латиною і тогочасною українською мовою (щоб весь світ узнав, за що борються козаки, і щоб зміст Конституції дійшов до найширшого загалу), є яскравим свідченням сподівань і прагнень українського суспільства.

1710 р. залізною самодержавною рукою правив Росією цар Петро І, у Європі панувала монархічна тиранія, ще не з'явилися французькі просвітителі, які висунуть ідею конституційного обмеження «освіченого монарха», а гетьман-вигнанець запропонував українському народу ще не знані у світі демократичні засади суспільного життя. Це була модель вільної, незалежної держави у формі козацької республіки, де забезпечувалися виборність усіх державних посад знизу вверх, підзвітність, проголошувалась нечувана і немислима у феодальному суспільстві політика соціального забезпечення убогих удовиць, сиріт та інших знедолених.

Конституція Пилипа Орлика складалася зі вступу та 16 статей. Вступ починається з пояснення причин того, чому Україна розриває відносини з Московською державою. Зазначається, що коли український народ визволився з-під польського панування, то він, як рівний до рівного, прилучився до Московської держави, уклавши з нею угоду, якою мали регулюватися відносини двох самостійних держав. Однак не так склалося, як гадалося. Одразу по смерті Хмельницького Московська держава виявила свої справжні наміри, намагаючись під різними приводами накинути на «народ вільний козацький, собою ніколи не завойований, невольниче ярмо». І далі, «...бажаючи довести свій лихий намір до завершення і віддаючи злом на добро, замість удячності й поваги... за незчисленні відваги і воєнну криваву працю, хотіло неодмінно перетворити козаків у регулярне військо, міста забрати у свою область, права і вольності поламати. Запорізьке Низове військо викоренити і ймення його навіки загладити...»

Далі йдуть 16 статей договору. Подбавши про спеціальні запорізькі інтереси (зруйнування фортець, побудованих на землях, що належали з давніх-давен запорожцям; передача міста Трахтемирів зі шпиталем для постарілих «зубожілих і ранами закалічених козаків»; щоб Дніпро з усіма своїми рибними промислами від Переволочи до Очакова був у відомстві виключно Запоріжжя), гетьман переходить до внутрішнього врядування.

У Конституції Пилипа Орлика чітко простежується непорушність трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдність і взаємодія законодавчої (виборна Генеральна Рада), виконавчої (гетьман, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку) і судової влади.

Україна мала підлягати владі гетьмана, але влада останнього не є самодержавною. Визначальну роль в управлінні мала відігравати Рада, що складалася з генеральної старшини, полковників, по одному представнику від полку (людей значних, «старинних, благорозумних і заслужених») та посланців від Запоріжжя. Рада повинна була збиратися тричі на рік — на Різдво, на Воскресіння Христове та Покрову. Вона мала вирішувати всі найважливіші питання «о общом отчистом добре». Без її згоди не приймалося жодне рішення. Вона мала права контролю й критики діяльності гетьмана. Останній без Ради не міг нічого «приватною своєю владою ні зачинати, ні установляти і в скуток не приводити ». Термінові справи вирішувалися на малих радах гетьмана з генеральною старшиною, яка владна була винести гетьманові догану за неправильний вчинок, і він не повинен ображатися чи мстити. На малих радах вирішувались також дипломатичні справи і затверджувалася дипломатична пошта. Всі адміністративні посади мали бути виборні, гетьман лише затверджував обрані кандидатури.

А ось ідуть статті, які, на теперішнє наше розуміння, чітко спрямовані на соціальний захист населення. «Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах або будуть перебувати на будь-яких службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утягувалися вимаганням податків — домовлено й постановлено».

16 статей Конституції Пилипа Орлика передбачали встановлення національного суверенітету і визнання кордонів Української держави, обґрунтовували національно-державні права українського народу перед європейськими державами, забезпечували демократичні права людини. Однак вона залишилася лише на папері: невдовзі козацька еміграція втратила надію повернутися в Україну. Конституція Орлика, отже, ніколи не діяла в Україні і втратила свою силу навіть в емігрантських колах.

Обрання Орлика гетьманом

10 травня 1710 р. Карл XII затвердив обрання Орлика гетьманом, вихваляючи його мужність і вірність, а також влаштував офіційний прийом. На ньому Пилип Орлик виголосив промову латиною, і то був взірець красномовства і свідчення його намірів продовжувати лінію Мазепи: «Чи мені... рівнятися із Іваном Мазепою, якому по славі та популярності не було рівної людини у нашій Вітчизні. Чи мені, який не має ніяких заслуг, винести на раменах, подібно Атланту, що виносив падаюче небо, тягар правління Україною, мені, не