Питання популярности камерного «бюргерського» стилю бідермайєра на наших теренах залишається відкритим. Австрійський портрет того часу у його кращих зразках відображав конкретне і близьке для обивателя, хоч і не без ідеальних прагнень. Можна стверджувати, що увага до найдрібніших деталей унаочнювала самоцінність конкретної людини у своєму окремому домашньому світі, стаючи опосередкованим втіленням «свободи в обмежених обставинах несвободи»11 підневільного буття.

У першій пол. ХІХ ст. (йдеться про 1820-1830-ті рр.), у Львові формується група молодих місцевих художників, які стають своєрідними творцями «колективного портрета» міста. Першими із згаданого покоління львівських портретистів розпочали діяльність Я. Машковський і М. Яблонський, хоча в той же час працювали такі малярі як Р. Ґадзевич, І. Лучинський, Я. Морачинський, А. Райхан, Ф. Гогенауер, К. Арендт, А. фон Медвей, С. Бартус, доробок яких посів своє значення у контексті львівського малярства другої третини ХІХ ст.

Характер мистецтва згаданого хронологічного відтинку на розлогих теренах тодішньої Австрійської імперії часто визначають як стилістично-амбівалентний: з одного боку – вплив інтенцій романтизму, з иншого – бюргерського бідермайєра12. Адресатом бідермайєра у Львові став саме бюргерський прошарок, котрий прагнув утвердитись через повсякденний вимір, через об’єктивне відображення у мистецькому творі часової і просторової конкретики. У той же час романтизм вимагав понадчасового суб’єктивно-поетичного відображення дійсности, вимагав активного героя, і заглиблення у світ його думок, переживань і настроїв13.

Серед подібних у доробку Я. Машковського портретів – зображення художника А. Лянґе (бл. 1837 р., МН у Кракові). Герой цього портрета – австрієць за походженням, пейзажист, що відкрив галичанам красу і мальовничість їх рідного краєвиду, нагадав історичну минувшину пам’яток архітектури. Тут Я. Машковський зображав людину, становище і місце якої у спільноті не потребувало суєтних свідчень знатности чи достатку, єдино-важливим стало істинне єство самого героя.

Загалом, у першій пол. ХІХ ст. у Львові зображення людей вільних професій, діячів інтелектуальної праці, і, особливо, мистецтва (художники, літератори, музиканти) кількісно значно зростає. У формуванні силового інтелектуального поля Львова у ХІХ ст. особливу функцію виконувала друкована продукція та люди, що її поширювали, – книгарі14. Тогочасні львівські книгарі, без перебільшення, були «постачальниками» всього нового, що з’являлося у европейському науковому та літературному світі, підтримуючи тривалі контакти із книгарнями Варшави, Праги, Відня, Берліна тощо. У цьому контексті особливо важливо згадати активізацію славістичних досліджень на хвилі романтизму, та взаємні контакти у наукових колах слов’янських недержавних народів, забезпечені саме публіцистикою. У тогочасній естетиці можна говорити навіть про своєрідний «семіотичний» статус книги в культурі, особливу популярність образу людини з книгою.

Одним із таких відомих львівських книгарів був Варфоломій Яблонський, батько художника Мартина Яблонського. Саме портрет батька, невипадково став одним із найвиразніших творів М. Яблонського (1830-ті рр.)15. У ньому художник наче йшов від себе і від епохи: портрет розкривається як гранично особистий і, разом з тим, як збірний тип героя, що настійно вимагав художнього втілення. Безумовно, для переконливого розкриття характеру істотним був особистісний фактор, хоча у загальному вирішенні твору «прочитуються» різні джерела інспірацій: можливо – голандське мистецтво ХVІІ ст., очевидно – традиції львівського міщанського портрета, джерела, що у своїх глибоко-реалістичних основах мали щось спільне. Майже монохромний оливково-сірий колорит, оживлений променем світла, яке вихоплює з пітьми обличчя старого, наче концентруючи в ньому пройдений життєвий шлях. Причому чітке тональне зонування (від темного до світлого) та детальне моделювання обличчя пом’якшені ослабленим, ніби розмитим контуром. Згаданий потрет В. Яблонського за своїм духовно-емоційною наповненістю, свободою й майстерністю виконання стає в ряд кращих творів романтичного малярства Центральносхідної Европи.

Взагалі, родина Яблонських була живим підтвердженням формування суспільно-заангажованого героя: не лише комерційна, а й просвітницька діяльність В. Яблонського уже згадувалась. Брат художника Каетан також був помітною фігурою у житті Львова – депутат Галицького сейму, член Народної Гвардії, учасник революційних подій 1848 р. Швагро маляра Каспар Бочковський був одним з ініціаторів зародження робітничого руху у Львові. У портретах членів своєї родини М. Яблонському вдалося поєднати особистісну ноту із суспільно-етичним імперативом розкриття сучасника.

Говорячи про внесок М. Яблонського у львівський портрет першої пол. ХІХ ст., варто зазначити, що він також зафіксував образи і типажі сучасниць-львів’янок. Становище тогочасної жінки, хоча й обмежене сферою сімейних/родинних стосунків, поступово ставало більш вільним16. Все ще регламентуючись християнськими моральними настановами, роль жінок у суспільному житті зростала за рахунок їх активної участи у харитативних акціях17. У галереї жіночих образів Яблонського-портретиста численні зображення дружин аристократів, чиновників львівського магістрату, міщан. Один із найпоетичніших образів – портрет сестри художника Аполонії (т.зв. «Дівчина зі сніданком на таці», 1837 р. ЛГМ)18. Проникливим ліризмом, де бідермайєрівська увага до предметного врівноважена романтичним нюансом поетичного, вирізняється також портрет невідомої дівчини (не дат., ЛГМ). Колір тут відіграє роль емоційного камертона: м’яка, наче розмита сріблясто-блакитна тональність, в аурі якої світиться життєвістю і вродою обличчя молодої дівчини. Характерний для М. Яблонського акцент – «внутрішнє» світло персонажа як відбиток даної Богом повноти буття, перегукується не лише кращими зразками австрійського бідермайєра, а й із творами українських романтиків першої пол. ХІХ ст., що працювали в тодішніх кордонах Російської імперії. Цікаво спостерігати, як змінюється трактування