А далі залюбленим у професійне мистецтво відкрився цілий Всесвіт у фарбах, образах, ідеях. Унікальні враження дарує тонка пастельна техніка, якою виконана ціла галерея портретів. Властиво, ця змішана техніка: і олія, і олівець, і пастель, є індивідуальним авторським «секретом». Відразу ж впадає в око витончена майстерність і ніжність живописного портрета, де ефект світлотіней додає лініям замальованих натур глибокого психологізму.

Ліризмом і тонко продуманим лінійним інструментуванням наче виспівує «Портрет сина Радимира». Невимовну емоційну енергію, рішучий рух чуттів-думок несе у собі «Портрет матері». Чудові жіночі портрети — один світлий, романтичний, у якому звучить трансцендентний сум, а другий — у темній гамі, випромінюють теплий ліричний настрій. Внутрішня одухотвореність образів приємно вражає вже забутою красою і гармонійністю, прозорим і ясним колоритом, що відповідає камерності звучання інструментальної музики. Привертає увагу м'яке і ніжне сфумато (прийом пом'якшення обрисів) у портретах та пуантилістичні прийоми (накладання фарб роздільними мазками у вигляді крапок або невеликих рисок) у пейзажах Ціко. Модель майже не коментується складними атрибутами, антураж не відіграє ніякої ролі, характеристика образу позбавлена будь-яких рис однозначності. Митець майстерно передає мінливий образ моделі: ліниву дитячу усмішку і стан втішення, замріяність, тендітність й духовну напруженість, наївність, щирість тощо.

Як на мене, «фізіономічність» художньої мови Ярослава Ціко з її наочним «аполлонійством» прочитується у дискурсі постмодерного часу, (коли ентропія, шизоїдно-меланхолійне роз¬слаблення творчої волі та вихолощена форма замість живого образу чітко вказують на сумне виродження мистецьких пошуків), як знак актуалізації класичних понять здорової логіки та сприйняття (таких, як малюнок, лінія, симетрія, пропорція, техніка світлотіні тощо). Попри позірну опозиційність у сучасному живописі такого «європоцентричного універсалізму» до безмірно експресіоністичних, потворних, агонізуючих еротичних символів, за якими зникає взагалі сенс мистецтва як духовного освоєння світу й самореалізації особистості під кутом зору вічних ідеалів Краси та Гармонії. Ярослав Ціко розвиває архетипи романтизму в розумінні Шарля Бодлєра, який вважав, що романтизм — це «не стиль, не живописна манера, а певний емоційний склад».

Приємно, що виставка живопису Ярослава Ціко дарує рівновагу і радість духу, що, як вважав колись Сенека, є ідеалом емоційного стану людини, та осягнути цей ідеал здатні лише мудреці.

Ірина СТРОЙ

«Ратуша» 18 липня 2002 року

Ярослав Ціко - український художник із Москви

У Музеї етнографії та художнього промислу відбулось відкриття виставки Ярослава Цікo. Художник родом зі Славського, але у 1989 році виїхав до Москви. Пізніше працював у Німеччині, Польщі. Його твори можна побачити у приватних колекціях Японії, Китаю, Німеччини, Польщі, США.

Його виставка називається "Москва - Карпати". Дух рідного Карпатського краю передають імпресіоністичні пейзажі художника, пейзажі-враження, пейзажі-стани його душі.

Не менше, а може, й більше, вражають портрети Ярослава Цікo. Ці реалістичні, життєствердні, виконані у пастельних тонах образи несуть у собі не лише настрій, а й характер зображуваної особи. Для художника найважливіше тут "спіймати невпіймане, зафіксувати в малюнку те, що лежить поза межами розуміння". У своїх роботах п. Ярослав уникає грубих ліній, натуралізму і витворює вишукану естетику півтонів. А ще вражає творчий діапазон та музичні уподобання Я. Ціка. Його зачіпає заживе монументальність, масштабність Й.С. Баха та витонченість, прозорість Ж.К. Дебюссі. "Я не втискаю себе в жодні рамки, - говорить Ярослав Ціко. - Мене у житті цікавить універсальність". Його кредо - перманентна творчість без криз. Із людських якостей він найбільше цінує професіоналізм, а у мистецтві - погляд на реальність крізь призму містичного.

Марія КОШЕЛІНСЬКА.

Ярослав Ціко творить диво акордами душі

Ярослав Ціко.Горянин. Народився 23 травня 1964 року в містечку Славське, що на Львівщині.

Закінчив місцеву середню школу та Львівський політехнічний інститут. Архітектор за фахом, художник за покликанням.

Учасник різноманітних художніх виставок, в тому числі персональних — у Снятині, Івано-Франківську, Львові, Чернівцях, Коломиї, в Українському культурному Центрі, Всеросійському музичному товаристві та Болгарському Центрі культури (Москва, Росія), в Центральному Будинку художника Росії, Московському Будинку націй. Брав також участь у міжнародній художній виставці "Слов'янське братерство" (Москва) та в Центральному Будинку культури російської армії (Москва). Член Міжнародного художнього фонду. Входить до Співдружності художників "Соло" м. Москви, член Спілки українців діаспори м. Москви "Ноосфера — Радонеш". Його полотна зберігаються у різних приватних колекціях шанувальників малярства в Україні, США, Японії, Німеччині. Китаї, Югославії, Польщі та в багатьох інших країнах світу. У творчому саморозвитку відвідав Німеччину і Польщу. Останнє десятиріччя переважно працює в Москві, а снаги для творчості черпає у Карпатах, які безтямно любить, і в рідних сторонах, про що свідчать його останні виставки на терені Західної України і, власне, нинішня — у Снятині.

Трудоголік. Працює по п'ятнадцять годин на добу. Пише, як правило, під улюблені мелодії французів Дебюссі, Равеля, Мессіана. Еріка Клептона, гурту "Пінк Флойд". Потужним каталізатором творчості є і музична класика: Бах. Бетховен, Шопен. Боготворить Франка, який возвеличував "дух, що тіло рве до бою". Своїм художнім прозрінням завдячує нені — надзвичайній майстрині-вишивальниці, котра відкрила йому художню красу народного мистецтва і природи Карпат та стала найсильнішим креативним поштовхом — першопочатком. Сам вишиває-мережить нитками на полотні різними техніками.

Аскет. Худорляве обличчя. Виразні очі, що випромінюють потужну невидиму енергію. Довге чорне волосся, що хвилями спадає до плечей. Зовнішня стриманість і внутрішня теплота серця. Ні вуса, ні борода не можуть заховати посмішки. Вона у нього ледь помітна і