Відсутність боротьби між діючими особами природної в п'єсах Чехова, тому що джерелом нещастя героїв виявляється не воля представників тієї або інший ворожої їм сили, а саме повсякденне життя нескінченному різноманітті її буденного прояву. В кожній п'єсі нещасливий по-своєму, і те, що в кожного своя драма, зовні як би роз'єднує них , занурює свої думки і переживання, а разом з тим на перший погляд розбиває і єдність дії, що розпадається на ряд паралельно йдуть і лише зовні дотичних сюжетних ліній. Іноді більш, іноді менш гострих і напружених.

Однак саме ця зовнішня відсутність єдність забезпечує п'єсі її повна внутрішня єдність і єдність дії, тому що тільки в результаті зіткнення, порівняння цих особистих драм вимальовується основна, головна ідея добутку , а разом з тим і загальною драмою персонажів, що і поєднує них , незважаючи на удавану зовнішню їхню роз'єднаність. Як же вдається Чехову піднятися від побутових, здавалося б, нічого не значущих розмов і сцен до тих великим проблемам, що і визначають зміст його драматичних добутків , його остаточну оцінку сучасності, його настільки дорогу нам мрію про майбутнє?

Для того щоб досягти своєї мети , Чехов так само змушений був удатися до визначеної умовності й у розкритті внутрішнього світу своїх персонажів і в організації сценічної мови , той є сценічної умовності, тільки своєю, особою.

Головна, основна думка усієї творчості Чехова, думка про конфлікт "замислених" людей з ладом пануючих соціальних відносин і вдач, виявляється основної й у чеховській драматургії.

Чехов показує нам цю внутрішню зосередженість діючих осіб різними засобами. Найбільше повно ми знайомимося з нею, вслухуючись у суперечки і міркування персонажів на важливих для них теми.

Так, наприклад, у "Дядька Вані " проста і щира бесіда Астрова з Мариною відразу після підняття завіси знайомить нас з життєвою драмою доктор, уводить глядачів у світ його таємних щиросердечних хвилювань. Незабаром з реплік Войницкого довідаємося ми і про особисту драму дядька Вані. Кожний з діючих осіб - і Тригорин, і Маша, і Треплев, і Тузенбах, і Лопахин, і Трофимов, і багато хто інші - усі вони в процесі розвитку дії прямо висловлюють свої думки про навколишнє їхнє життя, про свою особисту долю, про своїх надія і сподіваннях. Подібні прямі висловлення героїв є ключем до їх внутрішнього світу, визначають ідейно-тематичний лейтмотив кожного даного діючої особи.

Чехов не тільки вводить нас у внутрішній світ своїх персонажів. Це з великим або меншим успіхом робили всі його попередники. Найважливішою особливістю чеховської драматургії, основою її сценічності є, як уже відзначено, постійна внутрішня заглибленість його героїв у себе, постійна їхня зосередженість навколо своїх головних думок і переживань, що складають їхній духовний лейтмотив, їхню ліричну тему в добутку. Для цього мети Чехову мало було однієї прямої мови, і він прибігав до ряду інших художніх засобів. У нього не зустрінеш емоційно нейтральних реплік і тим розмови, він уміє використовувати будь-яку, саму незначну і тривіальну тему для прямої або непрямої характеристики щиросердечного стану героя.

Створенню підтексту сприяють система мови, заснована на раптових щиросердечних рухах , але і ряд інших засобів художньої виразності. Автор допомагає нам не забувати про внутрішній світ своїх героїв системою ремарок, пауз, а так само всієї супровідні ці розмови сценічною обстановкою, що є іноді контрастним тлом, іноді акомпанементом до сценічної дії. У більшості випадків Чехов так само не відкриває тут нічого принципово нового. Так, і Тургенєв, і Некрасов ("осіння нудьга") широко використовували всі ці засоби, нерідко прибігав до них і Островський. Однак ніхто не досягав такого багатства, такої розмаїтості і такої виразності в їхньому використанні, як Чехов. От чому К. С. Станиславский з повним правом міг писати про нього: "Він уточнив і поглибив наші знання про життя речей, звуків, світла на сцені, що у театрі, як і в житті, мають величезний вплив на людську душу. Сумерки, захід сонця, його схід, гроза, дощ, перші звуки ранкових птахів, тупіт коней по мосту і стукіт виїжджаючого екіпажа, бій годин, лемент цвіркуна, сполох потрібні Чехову не для сценічного ефекту, а для того, щоб розкрити нам життя людського духу".

Вдумуючись у характер тих засобів художньої виразності, що Чехов - драматург використовує у своїх п'єсах, приходиш до висновку, що новаторство Чехова - драматурга складається не у винаході всіх цих прийомів, а в особливому послідовному і цілеспрямованому використанні їхній для створення тієї специфічної чеховської умовності, що складається в постійній щиросердечній заглибленості його основних героїв, постійної зосередженості їхній навколо життєвих питань, що у соєю сукупності і ведуть нас до основної ідеї добутку .

Звичайно при аналізі мови Чехова - драматурга звертають увагу на специфічну двуплановость мови діючих осіб. Дійсно, підтекст, своєрідна двуплановость мови - є, як це було показано вище, найбільш характерною рисою мови зрілої чеховської драматургії. Але ця особливість властива мові далеко не всіх діючих осіб у п'єсах Чехова. У нього це ознака не тільки внутрішньої зосередженості людини, але і результат його незадоволеності життям, що не відповідає його духовним запитам. Але таким духовним багатством володіють аж ніяк не всі персонажі. Частина з них не тільки позбавлена почуття незадоволеності, але і взагалі