на тему:

«Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка»

План

«Щоб слово пламенем взялось…» Вступ

«Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села…» Дитинство поета

«Той, що дивиться на людей душею…» Юність поета. Перебування в Петербурзі. Початок літературної творчості

«Кругом неправда і неволя…» Другий період творчості поета. Останні роки життя

«Іду до нього до живого…» Висновок

Список використаної літератури

Тарас

Григорович

ШЕВЧЕНКО

(1814-1861)

Все він пережив: тюрму петербургську,

Справки, доноси, жандармів люб’язності,

Все – і роздолий степ Оренбурзький

І його кріпацтво…

Н. А. Некрасов

«Щоб слово пламенем взялось…» Вступ

Життєрадісно сплелися на нашому прапорі кольори синього неба і золотої пшениці. Ллється, як річка, українська мова – і вона для нас наймиліша, бо – рідна. Але не завжди українці мали право на незалежність та власну мову. У кожного народу є герой, здатний у найскрутніші часи очолити боротьбу проти ворога й готовий віддати життя а Батьківщину. В той же час кожен народ має великого Сина, який зміг зробити те, в чому зброя безсила: об’єднати різні покоління однієї нації, закарбувавши традиції, історію, мову й культуру в найнадійнішому й незнищенному скарбові людства – у Слові усному і книжковому. В Англії – це Шекспір, у Польщі – Міцкевич, у Росії – Пушкін. А у нас – Тарас Шевченко, Кобзар, що досі зі свого постаменту на Канівській кручі понад Дніпром пильно дивиться на свою Україну.

Шлях до своєї незалежності українці завжди прокладали через ті духовні орієнтири, які намітив Шевченко. Недаремно Бог наділив його таким талантом і послав землі нашій. І до сьогодні вчить поет найголовнішому: любові до Свободи і твердій вірі у гарне майбутнє українства.

«Кобзар» Тараса Шевченка – це нетлінна книга, духовний храм, за розкриллям поезії якого постають яскраві картини життя людини, що спромоглася стати лідером нації, її пророком, пастирем.

«Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села…» Дитинство поета

9 березня (25 лютого за старим стилем) 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда блиснув на все село вогник – народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко. Згодом родина переїхала в село Кирилівку.

Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. Він думав, що небо тримається на високих залізних стовпах. Тарасик навіть ходив їх шукати, бо дуже вже цікаво було дізнатись, як вони підпирають небо. Які вони, ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Тоді його привезли додому чумаки, бо надто далеко забрів допитливий Тарас у пошуках крайнеба…

Хата родичів Шевченка в Кирилівці

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Коли йому виповнилося 9 років, замучена важкою працею померла мати. А коли Тарасові було 12 років, нестало й доброго батька. Він залишився круглою сиротою. Помираючи, батько розумів, що з його дружиною її нерідні діти будуть нещасливі. Тому спробував наділити кожного бодай чимось із його злиденного майна. А коли черга дійшла до малого Тараса , несподівано сказав: «Синові Тарасу з мого хаз’яйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком… Для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе…»

Дуже рано поет дізнався, що таке сирітська доля і «ласка» мачухи. Коли її Степанко вкрав у москаля три срібних монети, підозра впала на Тараса, і його сікли різками цілих три дні. Лише згодом з’ясувалося, хто справжній злодій.

А потім були роки поневірянь. Мачуха «вирядила» його пасти череду. Але талановитий хлопчина мріяв малювати. Тому й наймився до злого і жорстокого дяка, який пообіцяв його навчити малювати. Але цього не сталося, оскільки дяк заставляв його робити. Мало не щодня Тарас був битий, а проте й за таку науку дякував… У вільний від роботи час читав і малював. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плакав. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидала хлопчика. Так він потрапив до хлипнівського маляра. Маляр погодився навчити хлопця малювати. Але коли Шевченко звернувся до управителя панських маєтків за дозволом, то той послав його на панську кухню кухарчуком. Незабаром кухарчука зробили козачком.

Нудним і беззмістовним було життя козачка у молодого пана Енгельгарда. Ось як про це написав сам Шевченко: «…Мій поміщик… зобов’язав мене лиш мовчати і непорушно сидіти в кутку передпокою, поки не пролунає його голос, що звелить подати негайно люльку, що стоїть саме біля нього, чи налити у нього перед носом склянку води.»

«Той, що дивиться на людей душею…» Юність поета. Перебування в Петербурзі. Початок літературної творчості

У Шевченка доля все-таки була щасливою. У 14 років доля Шевченка різко змінилася. Майбутній поет змушений був покинути рідний край, розлучитися з братами та сестрами і відправитися на чужину, бо так вимагав пан. Спочатку Шевченко опинився у Вільному, а потім навесні 1831 року разом з паном потрапив до Петербурга. Саме там нездоланна пристрасть до малювання виявилясь ще з більшою силою. Якось Енгельгард поїхав на бал. Бал повинен був затягнутися до ранку. Коли в домі всі позасинали, Шевченко засвітив свічку, прокрався в панську