Реферат

Володимир Оскілко - отаман УНР, який силою зброї намагався покласти край соціалістичному уряду Петлюри

На початку буремного 1919 року Симон Петлюра призначив командувачем Північної групи військ армії Української народної республіки 27-річного Володимира Оскілка. Північна група досить успішно діяла на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків та поляків, залишаючись чи не найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням УНР. Саме на Волинь у квітні 1919 року відступили рештки сил Директорії, а тимчасовою столицею УНР стало Рівне. Та за сім наступних років свого життя Володимир Оскілко пройшов шлях від «національного героя», який впевнено командував багатотисячним українським військом, до видавця дрібної пропольської газети в Рівному, звинуваченого у зрадництві нації, якого нарекли «хрунем» і, зрештою, вбили. А між тим він став організатором невдалого державного перевороту.

Молодий орел армії УНР

Майбутній бунтівник Володимир Оскілко народився у 1892 році на Волині. Якийсь час він попрацював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці, що на Рівненщині, але мирними справами займався недовго - незабаром молодого Оскілка мобілізували у царську армію. Під час Першої світової війни енергійний волинянин дослужився до чину поручика. У бурхливому вирі революційних подій він теж не загубився. Якийсь час він навіть був губернським комісаром російського Тимчасового уряду в Тулі та незабаром повернувся на рідну Волинь, де активно включився в українізацію військових частин і здобув серед солдатів-українців неабияку популярність. Військово-організаційний талант Оскілка був належним чином оцінений Симоном Петлюрою, і стрімка кар'єра молодого командира продовжилась в армії УНР. У грудні 1918 року Оскілко стає полковником, а вже за два місяці - генерал-хорунжим і командуючим Північної групи військ Директорії, загальна чисельність якої наближалася до 40 тисяч бійців. Про неабиякі особисті якості Оскілка згадував рідний племінник Петлюри Степан Скрипник - згодом перший Патріарх Київський і всієї України УАПЦ Мстислав, якому в ті роки довелося служити черговим старшиною у штабі Північно-західного фронту: «Там був отаман Оскілко такий. То з історії Оскілко був. Дуже цікава людина була, культурна, вольова людина».

Бойові операції Північної групи військ, якою командував Оскілко, переконували у здатності військ УНР перемагати ворога. Водночас Володимир Оскілко робить і досить успішну політичну кар'єру, ставши одним iз керівників української партії соціалістів-самостійників.

Тим часом загальна військово-стратегічна обстановка складалася для України на кінець квітня 1919 року далеко не кращим чином. Сам Оскілко вважав, що владу в держапараті та армії УНР захопили більшовицькі агенти, і саме їх підривна діяльність і призводить до невдач українців на фронтах.

«Червона загроза» в петлюрівському уряді

Наприкінці березня 1919 року Головний Отаман Симон Петлюра прибуває у Рівне і визначає це місто тимчасовою столицею УНР. За кілька днів сюди прибувають і члени уряду. Спочатку Оскілко зрадів прибуттю таких високоповажних гостей. Однак уже за кілька днів, досить розчарований, видає наказ коменданту Рівного про припинення продажу спиртних напоїв та заборону бальних вечорів. У цьому наказі Оскілко обурено вказує, що «коли ллється кров наших лицарів-козаків... не час займатися веселощами широкої річки тої розваги, якою упивається наше громадянство по театрах, кінематографах, бальних вечорах, ресторанах і кафе, а час тверезої і впертої праці». У своїх спогадах Оскілко пізніше напише: «Рівне було правдивим Содомом... Гульня. Кидання направо і наліво державного гроша йшло без перерви день і ніч...»

12 квітня 1919 року Петлюра сформував новий уряд на чолі з українським соціал-демократом Борисом Мартосом. Новий кабінет міністрів не приховував своїх намірів створити в Україні «республіку трудових Рад» і укласти мирну угоду з більшовицькою Росією. Це відразу ж позначилось різким загостренням політичної обстановки в Рівному, адже отаман Оскілко не сумнівався в тому, що «українські більшовики» рано чи пізно доведуть справу до приєднання України до радянської Росії.

Блок партій - соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, народні республіканці, які, як і отаман, бачили в новому уряді «червону загрозу», доручили Оскілку довести Петлюрі їх меморандум про негайну відставку уряду Мартоса. 20 квітня цей меморандум вручили Петлюрі у Здолбунові, але той прилюдно розірвав цей «історичний документ». Такі кроки опозиціонерів примусили Петлюру діяти більш рішуче. Своїм наказом він усунув з посади начальника штабу Північної групи генерала Агапієва, однак Оскілко відмовився підкоритись цьому розпорядженню. Це був уже відкритий виклик Головному Отаманові армії УНР. З кожним днем молодий командуючий все більше виявляв схильність до непокори. Володимир Винниченко пізніше писав про Оскілка: «...досить енергійний і здібний молодий хлопець, який під час повстання визначився деякими успіхами в боротьбі з гетьманцями. З прапорщика чи поручика він став «отаманом». Це закрутило йому голову. Вся ж система отаманського режиму, безконтрольність і безвідповідальність зробила його маленьким сатрапом на своєму участкові. Він не слухався ніяких наказів ні військового міністра, ні «головного отамана», ні Директорії...».

Соціалісти-революціонери, які підштовхували Петлюру до порозуміння з більшовиками, вимагали від нього усунути від командування й заарештувати отамана Оскілка, адже той різко виступав проти будь-якої згоди з ними. Однак, коли 28 квітня в Рівне прибула віддана Петлюрі військова частина під командуванням отамана Беня, а Оскілко одразу ж відправив її у Дубно, Головному Отаману терпець таки увірвався і він передав командування Північною групою більш вірному генералу Желіховському, а самому Оскілку наказав «відправитися в моє розпорядження».

Уряд в арештантському вагоні

Однак ще раніше, у ніч з 24 на 25 квітня, відбулася нарада ЦК партії соціалістів-самостійників, на якій було