Близько шостої години ранку голову уряду Бориса Мартоса заарештував начальник контррозвідки групи Оскілка і замкнув його в арештантському вагоні, який стояв на залізничній станції. Незабаром там же опинилась і переважна більшість інших петлюрівських міністрів. Їхній арешт відбувся легко і безкровно: майже всі міністри не користувались особистою охороною. А ще раніше Оскілко і його штабісти заарештували генерала Желіховського.

На дев'яту годину ранку столиця УНР опинилася під контролем заколотників. Однак арештувати самого Петлюру, який перебував не у Рівному, а на сусідній залізничній станції Здолбунів, оскілківцям у той день не вдалося. Бунтівний отаман чомусь вирішив на певний час відкласти справу арешту Петлюри. Натомість одразу ж почав формування нового уряду та надіслав до Варшави довірену особу, яка від імені Оскілка мала запропонувати урядові Польщі припинити українсько-польську війну. Учасники державного перевороту вимагали призначити «диктатора» Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича тимчасовим президентом усієї України до скликання Установчих Зборів та усунути Петлюру від керівництва військовими справами. Рівненські газети надрукували кілька звернень отамана Оскілка до українського народу, в яких він сповіщав про повалення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність, а також тверду владу, порядок і спокій. Себе ж Володимир Оскілко оголосив новим «Головнокомандуючим усіма озброєними силами Наддніпрянської України».

Головний Отаман тим часом узявся ліквідовувати оскілківський заколот. Спочатку над Рівним з літака розкидали його звернення до козаків і старшин, у якому Оскілка було оголошено зрадником українського народу. А вночі Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців та загони польової варти, підтримані бронепотягом. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки. Усі міністри і воєначальники Петлюри, захоплені заколотниками, після доби арешту були швидко звільнені, хоча соратники радили отаманові Оскілку їх розстріляти.

Самому Оскілку вдалося втекти. Впевнений, що на нього полює контррозвідка Петлюри, отаман постійно переїжджав iз місця на місце. 12 травня отаман здався представникам польського війська.

Ще одна поразка отамана

Якийсь час Оскілко перебував у польському таборі для інтернованих, а потім вигулькнув у Відні. Та надовго він там не затримався. ЦК його рідної партії соціалістів-самостійників у січні 1921 року ухвалив виключити колишнього отамана з партійних лав «за порушення партійної дисципліни і вчинки, направлені на розбиття єдності і сили партії». У «Додатку» до рішення ЦК про Оскілка та його однодумця Мацюка вказано: «До Відня вони вже приїхали не тими людьми, що були в Україні: зарозумілість, жадоба грошей, негація всякої дисципліни настільки великі, що всяка думка, ріжна од їхньої, вважається ними абсурдною (і все це при їх малій освіті і малім життєвім досвіді...)».

Тож у 1921 році Володимир Оскілко повертається до Рівного, де почав видавати газету «Дзвін». А незабаром у нього з'явилася чудова нагода нагадати про себе. Адже саме в цей час волинські українці досить активно перейнялися виборами до польського парламенту. У вересні 1922 року в усіх повітових містах відбулися українські з'їзди, на яких обирали кандидатів до сейму і сенату. Володимир Оскілко, звісно ж, теж поринув у передвиборчу кампанію, створивши Українську народну партію. Колишньому отаманові довелося боротися за голоси виборців з Блоком національних меншин, у якому об'єдналися українці, росіяни, євреї та німці Волині. На з'їзді у Рівному він назвав блок «жидівською махінацією», однак український загал зустрів промовця свистом і криком. На передвиборчих зборах і з'їздах, що відбувалися у краї, Оскілко зазнавав одну за одною відчутні поразки - йому закидали намагання розбити українську єдність під час передвиборчої кампанії.

Про його бойові заслуги швидко було забуто, а от про спробу державного перевороту виборці пам'ятали добре. Щоб остаточно скомпрометувати колишнього отамана, його звинуватили в тому, що, тікаючи від Петлюри з Рівного, він захопив із собою армійську скарбівню - понад 50 мільйонів карбованців (на той час - один мільйон 250 тисяч доларів). Сам Оскілко вважав це наклепом, демонструючи документ, підписаний польськими офіцерами, в якому зазначалося, що під час його затримання поляками грошей при ньому було дуже мало. Опоненти Оскілка зазначали, що він «обдурив народ і військо», «знюхався з польськими партіями та польським урядом» і працює серед українського населення в пропольському напряму.

Навіть у своєму рідному селі Городок він був змушений тікати з віча від потенційних виборців. «10 жовтня до нас у Городок прийшов з Рівного колишній отаман Оскілко, котрий хотів скликати віче. Але з цього віча нічого ні вийшло. Селяни пригадали Оскілкові ті гроші, що він вивіз до Варшави, та нарешті попросили його йти геть iз села. Так зустрічають і проводжають цього пана майже в усіх селах Рівненщини, бо добре знають, хто він єсть і ким був», - писала рівненська преса.

Зазнавши на виборах нищівної поразки, Українська народна партія Оскілка зовсім утратила авторитет серед населення.

Від національного героя - до «хруня»

Хоча дороги Володимира Оскілка та Симона Петлюри розійшлися ще у 1919 році, проте на обох чекав схожий кінець. 25 травня 1926 року Петлюра був убитий у Парижі агентом більшовицького ЧК Шварцбатом, а вже через місяць - 19 червня в селі Городок