І повернувся він у Пашенну без будь-якого документа про закін-чення навчання. Це був тяжкий удар долі, але любов до математи-ки перемогла. Михайло вирішує покинути Росію і в серпні 1820 року переїздить до Парижа. Тут він знайшов те, що шукав. Тут викладали найвидатніші вчені-математики Лаплас, Коші, Пуасон, Лежандр, Ампер, Пуансо... На Остроградського звернув увагу сам Лаплас. Вже 1825 року Коші, не приховуючи свого захоплення, писав: "...Остроградський, обдарований великою проникливістю і гарний знавець аналізи нескінченно малих... дав нове доведення формул, уміщених мною в 19-му зошиті..."

До речі, Михайла так і називали — лицарем нескінченно малих величин. Такому визнанню певно міг позаздрити не один матема-тик. Але життя молодого вченого в Парижі було тяжким. Через фінансову скругу він навіть потрапив до в'язниці. А визволив його звідти не хто інший, як сам Огюстен Коші, незважаючи на свої скромні статки.

Таке визнання авторитетами давало можливість молодому вче-ному влаштуватися на роботу. Деякий час за рекомендацією Коші, Остроградський викладає математику, очолює математичну кафедру в популярному тоді коледжі Генріха IV. 5 березня 1827 року помер Лаплас. Останні його слова, сказані Остроградському: "Те, що ми знаємо, — ніщо порівняно з безмежжям непізнаного". Учений сприйняв їх як заповіт. Але життя в Парижі ставало дедалі важ-чим. Він відчував душевну порожнечу і самоту. І 1828 року Остро-градський з великими пригодами повертається в Росію, до Пе-тербурга.

Загалом над Михайлом ніби навис якийсь фатум. Постійні невда-чі. Скажімо, їхав з Парижа — обікрали, їхав до Парижа — обікра-ли. В Парижі потрапив під час повстання на барикади — поруч розірвався снаряд, і він втратив око. На противагу життєвим незго-дам Остроградський мав значні успіхи в математиці...

Позитивні рекомендації з Парижа, добрі відгуки на подані до Академії наук мемуари (наукові праці) сформували думку, що Остроградський "...не може не бути вельми сприятливим для інте-ресів Академії". Тож 17 грудня 1828 року його обирають ад'юнк-том прикладної математики, 1830 року — екстраординарним, а 1832 року — ординарним членом Російської Академії наук.

Остроградський, окрилений успіхами, багато працює як науко-вець і педагог. У 1828 році він читає лекції в Морському кадетсько-му корпусі, в 1830-му працює в Інституті інженерів зв'язку, а в 1832 році його запрошують викладати в Головному педагогічному інституті. Він стає постійним дорадником та наглядачем над на-вчанням математики в усіх навчальних військових школах. І всю-ди засвідчували його недосяжні успіхи на терені математики, стави-ли його поряд з видатними математиками світу. Ось відгук одного з колег: "Щаслива здатність зі швидкістю блискавки зближувати найвіддаленіші речі, запаморочлива вершина, з якої він оглядає широчезні горизонти аналізу, дають йому повну можливість бачи-ти найкоротші шляхи, що ведуть до поставленої мети. Як людина, що володіє досконало своїм предметом, він, здається, жартує, а не працює і для своїх вихованців не шкодує ні часу, ні сил".

Остроградський був палким пропагандистом знань, прекрасним лектором. Він мав дивовижний талант викладати складні положен-ня науки просто, ясно. Лекції Остроградського слухали не лише студенти, а й широка аудиторія.

В педагогіці Остроградський вважав невід'ємним атрибутом навчання дітей практику. Він писав: "Дайте в руки дітям інстру- менти... дитина мусить сама провадити основні досліди з хімії, математики, астрономії, використовуючи все, що є під рукою... Коли ж діти поступово навчаться користуватися сокирою, молот- ком, пилкою, рубанком, коли ж вони навчаться виготовляти несклад-ні геометричні фігури, апарати для астрономічних, механічних спостережень, настане час дати в руки їм компас та рейсфедер...".

За своє життя Остроградський опублікував понад 100 наукових праць, написав понад 60 наукових рецензій на різні роботи, зокре-ма і на роботи Миколи Лобачевського. Критерієм цінності науко-вих праць Остроградський вважав практичне впровадження. І сьогодні можна назвати мало кого з видатних математиків світу, чиє ім'я так широко вживалося б у математиці та механіці, як ім'я Остроградського. Ось лише неповний перелік: "метод Остроград-ського" — відділення раціональної частини невизначеного інтег-ралу; "рівняння Остроградського", "формула Остроградського" (в теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними), "фор-мула Остроградського" для перетворення об'ємного інтегралу в поверхневий; "принцип Остроградського-Гамільтона" — одна з най-більших вершин теоретичної фізики; "рівняння Остроградського-Якобі", а ще важливі формули в теорії наближених обчислень та теорії ймовірностей.

Наукові досягнення Остроградського високо оцінили сучасни-ки. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, членом Турінської Академії наук. Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук, він був почес-ним членом багатьох наукових товариств.

Кілька слів про його особисте життя. Остроградський був одру-жений. Мав сина. З плином часу все більше жалкував, що син не пішов шляхом батька, не став ані вченим, ані інженером. За це докоряла йому і дружина Марія Василівна. В 1857 році й вона не витримала постійної зайнятості чоловіка — покинула його зі сло-вами: "... Будь вона проклята, ваша наука. В усьому винні Ви. Про-щавайте". А син Віктор Михайлович вже після смерті батька, хво-рий, без шматка хліба помер у полтавському будинку для безпри- тульних дворян.

Особисте життя вченого не можна назвати щасливим. Наука в нього була справді на першому місці. Долі українських вчених дуже подібні, майже всі вони не належали своїй Вітчизні і творили нау- кову славу чужих держав. Але чи переймався родинними почуття- ми до України Михайло Остроградський?

Так, він був щирим українцем. Щороку їздив на село, де з усіма спілкувався лише