УЧАСНИК НЕВІДОМОЇ ЗМОВИ

Саме до цього часу в житті отамана Болбочана відноситься таємниця, яка довгий час не була розгадана істориками. Відомо, що 9 червня 1919 року Петро Болбочан був заарештований за наказом Симона Петлюри, а 28 червня 1919 року розстріляний за вироком військово-польового суду. Що ж саме спричинило такий трагічний фінал життя ще досить молодого воєначальника?

Щодо цього у істориків і політиків різних часів і напрямів існує дві різні версії. Згідно з першою, Петро Болбочан був таким чином покараний за свою участь у змові проти уряду УНР, який він збирався скинути, незаконно відновивши керівництво у Запорозькому корпусі. Ті, хто поділяє другу версію, стверджують, що Болбочан дійсно зробив спробу знову очолити своїх улюблених «запорожців», але при цьому його участь у державній змові повністю відкидають. Які ж події відбулися тоді насправді?

Факти свідчать, що, перебуваючи у Станіславі, відставний полковник аж ніяк не страждав від самотності. Квартиру, в якій він проживав, нерідко відвідували керівники тих політичних рухів (партій соціалістів-самостійників, хліборобів-демократів і т.д.), які вже давно знаходились у «твердій» опозиції до соціалістичного уряду УНР. Темою бесід Болбочана з цими людьми найчастіше була неспроможність українських соціалістів забезпечити перемогу української справи і необхідність заміни їх справді «діловим урядом». Підкреслимо, що сам Петро Федорович виявився стовідсотковим однодумцем опозиціонерів. Поступово в їх колі виникла змова проти українського уряду, самі ж «конспіратори» збиралися реалізувати свою мету за допомогою сильної військової частини. Таким підрозділом їм бачився Запорозький корпус, який мав знову очолити Петро Болбочан...

На якомусь етапі до змовників приєднався військовий інспектор Запорозького корпусу полковник М. Гавришко, який мав право у випадку гострої необхідності усувати з посади будь-якого офіцера корпусу, включаючи навіть і самого корпусного командира (тоді на чолі «запорожців» стояв полковник Володимир Сальський). 7 червня 1919 року військовий інспектор склав письмовий наказ про усунення від командування корпусом отамана Сальського і про призначення на цю посаду отамана Болбочана. Тим самим був по суті зроблений перший крок на шляху здійснення державного перевороту... 9 червня 1919 року Гавришко і Болбочан з’явилися у зоні розташування частин корпусу. Сам Петро Федорович не став приховувати від Сальського мети свого візиту, підкресливши, що на чолі УНР стоїть «уряд марксистських зрадників», якому Ленін та Раковський дорожче, ніж істинні патріоти України, і що такий уряд слід якнайскоріше усунути від влади. Саме для цього він пропонує Сальському добровільно передати йому, полковнику Болбочану, Запорозький корпус.

Але отаман Сальський виявив послідовну непоступливість. У відповідь він заявив, що аж ніяк не чіпляється за свою посаду корпусного командира, але при цьому підкреслив, що зможе здати корпус Болбочанові тільки з дозволу самого Головного отамана. У гострій суперечці з колегою по ратній справі Петру Федоровичу не допомогла навіть заява полковника Гавришка про те, що у нього є наказ, за яким комкор Сальський усувається зі своєї посади. Врешті-решт, полковники-змовники дозволили Сальському зв’язатися по телефону з Петлюрою, чим, безумовно, припустилися фатальної для себе помилки. Командир корпусу повідомив Петлюру, що в зоні дислокації його військ відбувається спроба заколоту. Через деякий час Петро Болбочан був заарештований загоном вірних урядові солдат з Дорошенківського полку. А вже через день, 19 червня, відбувся військово-польовий суд, який засудив бунтівного полковника Болбочана до смертної кари... Сам Петро Федорович написав листа на ім’я наказного отамана армії УНР генерала Осецького з проханням відмінити смертний вирок і відправити його на фронт навіть «рядовим козаком». Однак цей лист не допоміг Болбочанові — як не допомогли йому спроби деяких його прибічників примусити уряд УНР переглянути справу засудженого до розстрілу, і навіть організувати його втечу з-під варти. 28 червня 1919 року Петро Федорович Болбочан, зустрічаючи смерть, голосно кликав на допомогу свою дружину і доньку...