Реферат

Славні сини України. Петро Болбочан

Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево) Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецька область). Син священика.
В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію.
1909 року закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, Під час навчання у ньому організував український гурток для поширення рідного слова.
Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Нагороджений орденом за виявлену хоробрість.

Армія Української Народної Республіки

Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5-го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. 22 листопада Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків). Незважаючи на опір Болбочана, полк був роззброєний, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість українців загинула.

У січні 1918 року, напередодні більшовицької окупації столиці, П. Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу не отримав, формує військовий підрозділ — Республіканський курінь. На чолі цього куреня П. Болбочан взяв участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці.

КРИМСЬКА ОПЕРАЦІЯ - ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ

Кримська операція 1918 року — це військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти більшовиків з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. Незважаючи на таємні обставини проведення військової акції та конфлікт з німецькими військовими, для Української Народної Республіки похід закінчився переможно, а основні його цілі було реалізовано.

Причини та передумови операції

Навесні 1918 року українська армія, за підтримки німців, продовжувала переможний наступ. В авангарді армії УНР перебувала Запорізька дивізія полковника Петра Болбочана. Успішному та стрімкому просуванню запорожців сприяли 2 фактори: по-перше, війська дивізії рухалися вздовж головних залізничних шляхів, не даючи противнику можливості ані організувати відступ, ані ефективну оборону. По-друге, як згадували безпосередні учасники тих подій, на момент військових дій весни 1918-го року Червона армія представляла собою «розбійничі, розпутні банди», які не могли «протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам германських військ, ні молодій патріотично настроєній українській армії».

Запорізький корпус

6 квітня 1918 року запорожці переможно вступили у Харків. Не очікуючи призначення з боку уряду, Петро Болбочан за погодженням з генералом Зурабом Натієвим призначив тимчасовим губернським військовим комендантом (з виконанням обов'язків губернського комісара) полковника Олександра Шаповала — командира 4-го Запорізького полку імені Б. Хмельницького. Через кілька днів — 9 квітня 1918 року — Запорізька дивізія за наказом військового міністерства була розгорнута у Запорізький корпус, оскільки у ході звільнення Полтавщини від більшовицької окупації чисельність Запорізької дивізії зросла, переважно за рахунок української інтелігентської молоді. За задумом військового міністерства УНР, у процесі розгортання дивізії у корпус 1-ша дивізія мала зі свого складу виділити 2-гу дивізію.

За короткий час існування Запорізький корпус став однією з найбільш боєздатних українських військових частин. Його найкращим підрозділом був 2-й Запорізький піший полк на чолі з полковником Петром Болбочаном. Вояки одержали нові мундири захисного кольору англійського зразка. Кашкет був прикрашений кокардою з національною символікою. Старшинські відзнаки — на комірі, посада відзначалась вузлами на лівому рукаві, у старшин — золотим позументом, у козаків — синім сукном. Військовий парад у Харкові, який 2-й Запорізький піший полк під командуванням полковника Болбочан відбув спільно з німецькими військовими формуваннями, справиви велике враження на населення міста й мав велике пропагандистське значення. Після параду чимало старшин та солдатів колишньої російської армії почали вступати до лав українського війська.

Значення Криму

На той час український уряд вже давно здійснював підготовку до опанування Чорного моря, без чого було б неможливим і саме існування української держави. Ще 23 грудня 1917 року при Генеральному секретаріаті у Києві було створено Морський Секретаріат, згодом Морське міністерство, а законом від 13 березня 1918 року, Українська Народна Республіка перебрала собі весь військовий і торговельний флот Чорного моря. Тим часом, своє становище у Криму зміцнювали більшовики й існувала небезпека зовсім втратити Чорноморський флот.

Напередодні походу 

Генерал Зураб Натіїв (у центрі) під час параду українських і німецьких військ у Харкові

Наказ уряду

10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування дивізії у корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Генералу Зурабу Натієву належало виділити з корпусу окрему групу, забезпечену всіма видами зброї на правах дивізії під командуванням полковника Болбочана. Перед ним було поставлене окреме стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планувалося включити до складу українських збройних сил. Групі Петра Болбочана у ході операції ставилося також завдання захопити військове майно кримських портів.

Ще одна група Запорізького корпусу під командуванням особисто генерала Натієва мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацією та відрядженням цього формування запорожців займався сам генерал Натієв, доручивши Петрові Болбочану командування Кримською групою. Сергій Шемет, близький друг полковника Болбочана, згадував пізніше у своїх спогадах:

«Протягом усього