Цікаво, що на першому курсі необхідно було вивчати вищу ма-тематику — 5 лекцій на тиждень, фізику — дві лекції, хімію — три, основи механіки і статики — дві, будівельне мистецтво — дві І богослов'я — одну. Перелік дисциплін, як на наш час, — вража-ючий... А ще ж були практичні та семінарські заняття.

1900 року Степан Тимошенко закінчив успішно інститут, на-ступного року відбуває рік обов'язкової військової повинності у саперному батальйоні у Петербурзі. Після закінчення служби його приймають лаборантом механічної лабораторії Шляхового інсти-тугу. Навесні 1903 року Тимошенко переходить працювати до щойно організованої механічної лабораторії Петербурзького полі-технічного інституту. Тут він проводить заняття з опору матеріалів та з теоретичної механіки. Наступного року здійснює поїздку до Берліна, Мюнхена, провідних лабораторій вищих технічних шкіл, а 1905 року у зв'язку з закриттям інституту виїздить за кордон до Німеччини. Працює у Геттинґенському університеті у Людвіга Прандтля — одного із засновників експериментальної аеродинамі-ки, визначного вченого з теорії пружності і пластичності.

Наслідком цієї діяльності стало отримання низки цікавих ре-зультатів, які схвалив сам Прандтль. Це дало можливість Степано-ві Тимошенку у 28-річному віці очолити кафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інституті.

8 січня 1907 року найбільша аудиторія у Київському інституті була переповнена. Лекція Степана Тимошенка перевершила усі сподівання. З цього часу він веде наукову і викладацьку роботу в інституті.

1911 року виходить остаточна редакція його підручника з опору матеріалів. Він перекладався на багато чужинецьких мов, ще й сьогодні за цим підручником навчаються майбутні інженери. За видатні досягнення в розробці теорії пружності і створення курсу будівельної механіки молодому вченому присуджують премію І золочу медаль імені Журавського. Тимошенко був першим і ос-таннім лауреатом цієї премії.

Але наступають реакційні часи. Царський уряд вирішив обмежи-ти автономію вищої школи. Виходять реакційний Столииінський циркуляр щодо запровадження ряду економічних репресій, поси-лення політичних репресій. Це спричинило студентські заворушен-ня, протест групи студентів Київської політехніки. Серед підписів викладачів стояли і підписи Степана Тимошенка та Євгена Пато-на. Це призвело до звільнення з роботи Тимошенка і ще двох про-фесорів міністром освіти у лютому 1911 року. Він залишився без роботи.

Після довгих поневірянь у Петербурзі йому вдалося отримати роботу консультанта з питань міцності на суднобудівному заводі. Водночас протягом п'яти років він веде наукову роботу, досліджен-ня, винаходить загальний метод розв'язку диференціальних рівнянь, (згодом названий методом Бубнова), викладає у двох вузах — шля-ховому та електротехнічному. Саме в цей період він написав дво-томову працю з оригінального курсу теорії пружності.

Наприкінці грудня 1917 року Степан Тимошенко іде відвідати сім'ю до Києва і більше до Петербурга не повертається. Йому запро-понована посада професора в Київському політехнічному Інсти-туті,

Настали обнадійливі місяці становлення Української Народної Республіки. Коли до влади прийшов гетьман Скоропадський, а міністром освіти став Микола Василенко, виринуло питання ре-ального створення Української Академії наук. Провідні вчені поча-ли об'єднуватися для вироблення концепції та статуту Академії наук. Було зібрано комісію для вироблення законопроекту про заснування УАН. Цю роботу виконував у дружній співпраці з Во лодимиром Вернадським і Степан Тимошенко.

Він опікувався питаннями створення відділу механіки для теоре-тичних та експериментальних робіт. Восени всі члени комісії ста ли академіками УАН, а Тимошенко очолив організований ним Інсти тут механіки (нині відомий як Інститут механіки HAH України).

Але знову наступають буремні роки, трагічні з сьогоднішнього погляду роки в історії України, — зміна влади, безправ'я, розгро-ми, окупація, — все це не могло не вплинути на вченого. У своєму нарисі Микола Сорока пише: "Найдужче обурили Степана Тимо-шенка денікінці, коли в Києві зірвали напис: "Українська Акаде мія наук". Учений не бачив перспектив для вільної наукової праці на знак протесту виїхав до Югославії, де викладав у Загребсько-у політехнічному інституті, а затим подався шукати кращої долі до Сполучених Штатів".

З 1922 року працює співробітником однієї американської фірми. Його авторитет стає загальновідомим. І цього ж року він перехо-дить на роботу в компанію "Вестінгауз", читає лекції інженерам з теорії пружності. З 1927 року він стає професором Мічіґанського, а з вересня 1936-го — професором Каліфорнійського університету в Стемфорді.

1944 року у віці 65 років Степан Тимошенко подає у відставку, проте університет пропонує йому посаду викладача, який не обій-має кафедру.

Цікаво прочитати зі спогадів Тимошенка таке: "Після довгих вагань я вирішив залишитися в Америці. Тут я розширив свій досвід у справі застосування наукового аналізу до розв'язання технічних задач..., написав ряд курсів, які дістали розповсюдження. Але но-вого в Америці зробив мало."

Скажемо людям, що не так і мало зробив учений. Його сімдеся-тилітня творча діяльність склала цілу епоху в розвитку механіки твердого деформованого тіла. Він став ученим світової слави: тео-ретик, практик і педагог, автор багатьох фундаментальних підруч-ників, перекладених на різні мови (прикро, але українською мо-вою жоден з них не перекладено й досі).

Величезні заслуги Степана Тимошенка і в інженерній справі. В "Енциклопедії Українознавства" Володимира Кубійовича читаємо: "Тимошенко — член численних